Чтение онлайн

Як правило, будь-якого в’язня за підозрою в причетності до нової кримінальної справи допитували у відділенні поліції, але Франк попросив, щоб цей допит відбувся у Статені, з огляду на те, що Сонні Лофтус наразі перебував у карцері.

З цією метою була вимита і підготовлена вільна камера. По один бік столу сиділи двоє людей з поліції – чоловік і жінка – у цивільному вбранні. Франк бачив їх раніше, але не міг пригадати їхні імена. Особа по інший бік столу була така бліда, що її обличчя майже губилося на тлі молочно-білої стіни. Голову хлопець похнюпив, а руками вчепився в

край столу так міцно, наче все навколо нього йшло обертом.

– Отже, Сонні, – весело вигукнув Харнес, поклавши руку хлопцеві на плече, – ти готовий?

Жінка в цивільному відкашлялась.

– Скоріше варто запитати його, чи він уже закінчив.

Харнес криво посміхнувся їй і підняв брови.

– Що ви маєте на увазі? Я сподіваюсь, ви не почали допит мого клієнта без присутності його адвоката.

– Він сказав, що немає потреби чекати на вас, – озвався полісмен.

Франк подивився на хлопця. Він відчув неладне.

– Отже, він уже зізнався? – зітхнув Харнес, витягаючи з портфеля три скріплені разом аркуші паперу. – Якщо вам потрібне його зізнання в письмовому вигляді, то…

– Навпаки, – перервала його жінка. – Він просто заявив, що не має нічого спільного з убивством.

У камері запала така тиша, що Франк розчув пташине цвірінькання за вікном.

– Він зробив що?

Брови Харнеса підтяглись аж до лінії волосяного покриву над лобом. Франк не знав, що бісить його більше: вищипані адвокатові брови чи його нездатність одразу оцінити всю глибину катастрофи, що розгорталась.

– Він сказав що-небудь іще? – запитав Франк.

Жінка в цивільному подивилася на помічника начальника в’язниці, тоді на адвоката.

– Усе гаразд, – запевнив її Харнес. – Він тут на моє прохання: на випадок, якби вам знадобилось більше інформації про ту одноденну відпустку Лофтуса.

– Я особисто давав дозвіл, – докинув Франк. – І не було ніяких підстав передбачати такі трагічні наслідки.

– Ми не впевнені щодо причинно-наслідкового зв’язку, – сказав полісмен, – зважаючи, що зізнання ми поки що не маємо.

– А як же докази? – вигукнув був Арілд Франк, але тут-таки сам себе урвав.

– Що вам відомо про докази? – запитав його полісмен.

– Я лише припустив, що вони мали бути, – сказав Франк, – коли вже Лофтус є підозрюваним. Правильно я кажу… офіцере?…

– Інспектор Генрік Вестад, – представився полісмен. – Я мав провести перший допит Лофтуса. Але тепер він змінив свої свідчення. Він навіть стверджує, що має алібі на момент убивства. Свідка.

– У нього є свідок, – підхопив Харнес, дивлячись на свого мовчазного клієнта. – Тюремний наглядач, який супроводжував його в день відпустки. І він повідомив, що Лофтус зник на…

– Інший свідок, – перервав його Вестад.

– Хто б то міг бути? – пирхнув Франк.

– Лофтус каже, що познайомився з чоловіком на ім’я Леїф.

– Леїф, а прізвище?

Усі втупили погляди у патлатого в’язня, який, схоже, блукав думками десь дуже далеко і зовсім не звертав уваги на присутність сторонніх людей.

– Він не знає, – сказав Вестад. – Каже, вони побалакали дуже коротко на майданчику для відпочинку при автомагістралі.

Він твердить, що свідок був за кермом синього «вольво» з наліпкою «Я – Драммен», а також він думає, що свідок, можливо, хворий або має проблеми з серцем.

Франк голосно реготнув.

– Я думаю, – сказав Ейнар Харнес, вдаючи холоднокровність і складаючи папери назад у свій портфель, – ми маємо на цьому перерватись, щоб я міг переговорити з моїм клієнтом і отримати від нього інструкції.

Франк мав звичку посміхатись, коли він гнівався. А зараз лють вирувала у нього в голові, як окріп у чайнику, і йому довелося зробити над собою зусилля, щоб знову не розреготатися вголос. Він вирячився на так званого Харнесового клієнта. Сонні Лофтус збожеволів. Від першого нападу божевілля постраждав старий Холден, а тепер оце. Героїн, напевне, таки роз’їв його мозок. Але ніхто не дозволить Сонні отак усе розвалити. Надто високі ставки. Франк глибоко вдихнув і начебто почув, як клацнув уявний вимикач гнівного чайника. Завдання полягає нині в тому, щоб дати справі трохи більше часу, тримати її під контролем. Доки завершиться ломка.

Симон стояв на мосту Саннер і дивився на воду, що бігла вісьмома метрами нижче. Була шоста вечора, і Карі Адель саме стала розпитувати його, які правила щодо понадурочних годин роботи у відділі розслідування вбивств.

– Жодного уявлення, – відказав Симон. – Розпитай у відділі кадрів.

– Ти щось бачиш там?

Симон заперечно похитав головою. За листям на східному березі річки він міг розгледіти стежку, яка тяглася вздовж води вниз, аж до нової Опери на березі Осло-фіорду. Чоловік сидів на лавці і годував голубів. Він на пенсії, подумав Симон. Це те, чим займаються люди на пенсії. На західному березі розташувався сучасний житловий будинок, з вікон і балконів якого мав відкриватись приємний краєвид з річкою і мостом.

– То що ми тут робимо? – поцікавилась Карі, нетерпляче копаючи ногами асфальт.

– А тобі сьогодні треба десь бути? – поцікавився Симон і озирнувся довкола.

Повз них неквапливо проїхав автомобіль, усміхнений жебрак запитав, чи не розміняють вони 200-кронову банкноту, пара в дизайнерських сонцезахисних окулярах і з дитячим візочком, у нижньому лотку якого лежав одноразовий гриль, прочимчикувала поряд, сміючись над чимось своїм. Він любив Осло під час літніх канікул, коли місто звільняється від надміру людей і стає знову таким, як колись. Велике село його дитинства, де нічого особливого не траплялося, а все, що траплялося, справді щось означало. Місто, яке він розумів.

– Наші з Семі друзі запросили нас на вечерю.

Друзі, подумав Симон. Він теж колись мав друзів. Що з ними сталося? Можливо, вони ламають голову над таким самим питанням. Що сталося з ним? Він не знає, чи міг би він дати їм доладну відповідь.

Глибина річки становила близько одного метра, щонайбільше – півтора. У деяких місцях з води стирчали брили. У протоколі розтину згадувались тілесні ушкодження, які можуть виникнути при падінні з певної висоти і здатні пояснити перелом шиї, що, власне, й став фактичною причиною смерті.