Чтение онлайн

Було цілком очевидно, що вона збиралася перетворити Тітоньку Бек у віслюка також. Але це не спрацювало. Можливо тому що, особистість моєї тітки була надто сильна; або можливо це було тому, що Пані Лома майже втратила рівновагу, від люті її жестів, і жінки, що були із нею, мали ставити її у вертикальне положення знову. Хоча, те що трапилося, було майже так само тривожним. Горде обличчя Тітоньки Бек стало блідим та млявим. Її рот звиснув, а її коліна підломилися. Івар та я встигли зловити її, перш ніж вона повністю впала, та ми тримали її вертикально, обличчям до королеви. Івар хворо,

задобрюючи, посміхався. Я не знаю, як виглядала я – думаю звинувачуючи. Я бачила, що Фінн був на колінах, а Ого вклонився, із стиснутими руками, як особа, що молиться.

Пані Лома витріщалася, мружачись на усіх нас. Тоді вона хрюкнула:

– Яка показна банда, насправді. Заберіть їх з моїх очей. – та похитнулася від візка, щоб йти у великий будинок через двір.

– Ми візьмемо їхній візок, пані? – покликав її один з чоловіків.

Ми б втратили тоді візок, так само як і глузд Тітоньки Бек, якби Грін Гріт не взяв справу у свої руки. Він злетів у повітря великим зеленим вихром та залишався там, плескаючи крилами перед обличчям Пані Лома.

– Пам’ятай прокляття!
– верещав він. – Пам’ятай прокляття!

Пані Лома підняла одну товсту руку, щоб прикрити своє обличчя та закричала:

– І на тебе прокляття також, ти гнилий птах! – Тоді вона кричала через плече, - Пжосто поверніть їм віжок та інже! – Після цього, вона, хитаючись, пішла геть, серед курок та свиней, ревучи своїм жінкам, - Я королева тут, чи ні? Яке право має жей птах? Яке право?

Грін Гріт, плескаючи, повернувся на козли візка, задоволений. Похмурі чоловіки та інші люди почали поспішно кидати наші речі назад до візка – хоча без одягу та сиру – поки Фінн підбіг до голови Мое, щоб розвернути її навколо та, на відстані, жінки влаштували гамір, заспокоюючи кричущу королеву. Було легко побачити, що усі боялися її жорстокості. Цілком зрозуміло, якщо вона перетворювала когось на віслюка щоразу, коли була роздратована. Я також була доволі налякана. Я не дихала легко, допоки не умовила Тітоньку Бек сісти у візок, а Івар вивіз його з частоколу.

Глава 9.

Я мала пояснити усім, що сталося, коли ми повернулися на дорогу. Принаймні, здавалося, що Фінн знає. Мабуть, Червона Жінка була відома на Берніці. Фінн весь час переривав мої пояснення із побожними криками:

– Це вдача, що ми виплуталися так легко, благословення Богині! – Але хлопці, здається, не могли зрозуміти. Івар дивувався, чому один з похмурих чоловіків не проткне мечем Пані Лома, коли вона повернеться спиною.

Ого замислено сказав:

– Краще покласти подушку на її обличчя, поки вона спить, а тоді всістися на неї.

Я була здивована почути це від Ого, але я терпляче сказала:

– Ні, ви би обоє миттєво стали віслюками, якби ви спробували якусь з цих речей. Вона могутня. Вона б дізналася. Вона б побачила ваші наміри, перш ніж ви почали це робити.

– Ти маєш на увазі, - недовірливо сказав Івар, -

ця велика корова-жінка насправді може перетворювати людейу віслюків?

– Вона дійсно може, - сказав Фінн. – І робить це.

– Навіть якщо вона настільки п’яна? – сказав Івар.

– Так, - сказала я. – Вона мабуть робить це частіше, коли п’яна.

– І вона рідко твереза, так кажуть, - додав Фінн.

– Але, - зауважив Ого, - вона не перетворила Бек у віслюка, так?

– Вона намагалася, - сказала я.

– Я бачив, що вона щось намагалася зробити, - визнав Ого.

– Як у них усе вправно влаштовано, - цинічно сказав Івар – і типово. – Вони насилають стадо на мандрівників, тоді арештовують їх, та забирають усе їхнє майно, але важко вбачати у цьому чаклунство. Моєму братові цей викрут сподобався б.

– Чомутвоя тітка не перетворилася на віслюка? – наполягав Ого.

– У неї занадто сильна воля, - сказала я. – Я думаю.

– Так, вона така, - погодився Фінн. – Вона тепер скоро прийде у себе, у будь-який час.

Ми всі подивилися на Тітоньку Бек, яка сиділа пряма та з порожнім обличчям, серед багажу, всі ми впевнені, що Фінн правий, і що Тітонька Бек, у будь-яку мить, підніметься та сяде на козли замість Івара.

Вона не піднялася.

Біля вечора, Тітонька Бек все ще сиділа там. Якщо ми казали до неї, вона лише відповідала, якщо ми повторювали декілька разів, і то, це було:

– Я не знаю, я певна, - нечітким голосом. Це було тривожно.

Тим часом, ми пройшли мимо кількох низьких пагорбів, які справляли враження іншої країни. Зелений здавався насиченішим зеленим – але можливо це було лише тому, що дощ падав сильніше. Коли ми увійшли у маленьке село, Фінн підскочив до жінки, яка з відром йшла до криниці.

– Скажи мені, чи пані Лома править цією країною? – запитав він її.

– Ні, дякувати Богині, - була відповідь. – Ці краї належать Королеві Маурі.

Ми всі зітхнули з полегшенням. Думаю, навіть Мое. З цього моменту ми всі чекали, що Тітонька Бек прийде до тями. Вона не прийшла. Вона сиділа там. Я почала відчувати серйозну тривогу. Проблема була у тому, що Тітонька Бек, звичайно ж, була відповідальна за гроші. Але, здається, у візку їх ніде не було. Наскільки я знала, жоден з похмурих людей Пані Лома не знайшов їх, але я не була певна. Я запитала інших, чи вони бачили, як хтось потайки забрав їх, поки ми стояли у частоколі. Вони усі думали, що ні.

– Я спостерігав як яструб, - сказав Івар. – Я навіть знаю куди вони поділи мій плащ. Я знаю, що побачив би когось із тим мішком з грошима. Він був долові великий.

– Певно, твоя тітка заховала його, - сказав Фінн.

– Так, але де? – сказала я. Оскільки наступав вечір, нам було потрібно залишитися у готелі та знайти щось поїсти, але ми не могли, якщо не мали грошей.

– Можливо він був у середині сиру, - припустив Ого. Мені захотілося вдарити його.