Чтение онлайн

— Прокляття, — вилаявся непроханий гість, побачивши Боба й Джейніс. — Так і знав, що треба було прослухати в університеті курс невидимості.

Він обхопив руками живіт і надув щоки. Вмить ноги його зникли. Велетень і далі дув з усієї сили, аж поки став невидимий і живіт, одначе далі діло не пішло.

— Не вмію, — винувато сказав він і видихнув усе повітря. Живіт і ноги знову окреслились. — Хисту не вистачає. Прокляття!

— Що тобі треба? — спитала Джейніс, грізно випроставшись на всі свої півтора з невеличким

— Що треба? Зараз зміркую. Ага, вентилятора! — Він перейшов залу й легко підняв з підлоги великого вентилятора.

— Стій! — крикнув Боб. Він підійшов до велетня, тримаючи напоготові ключку для гольфа. Джейніс визирала з-за його спини. — Цікаво, куди це ти з ним вирядився?

— До царя Алеріана, — відповів велетень. — Він забажав мати вентилятора.

— А, забажав, он воно що! — спроквола мовила Джейніс. — Ану постав на місце! — Вона замахнулася на нього патиком.

— Але ж я тут ні до чого! — заперечив велетень, нервово потріпуючи крильцями. — Цар його забажав.

— Тоді нарікай на себе, — крізь зуби процідила Джейніс.

Після служби в армії, де вона ремонтувала мотори для джипів, Джейніс була в чудовій формі, незважаючи на малий зріст. Вона уперіщила велетня патиком. При цьому її ясне волосся безладно розвіялось.

— Гей! — вигукнула Джейніс.

Патик відскочив од голови дивного створіння, трохи не зваливши дівчину з ніг. Тієї ж миті Боб замірився ключкою, цілячись полічити велетневі ребра.

Ключка прошила велетня наскрізь і, підскочивши, впала на підлогу.

— На феру сила не діє, — зніяковіло пояснив велетень.

— На кого? — перепитав Боб.

— На феру. Ми доводимось двоюрідними братами джіннам, а по жіночій лінії нам родичі деви. — Він знову попрямував до центру зали, затиснувши вентилятор у широчезному кулаці. А тепер, з вашого дозволу…

— Це демон? — Від здивування Джейніс роззявила рота. В дитинстві батьки забороняли їй слухати казки про демонів і привидів, і Джейніс виросла тверезою реалісткою. Вона вправно ремонтувала будь-які механізми — такий був її внесок у діловій співдружності. Усе ж хоч скільки незвичайне вона передовіряла Бобові.

Боб, вихований на щедрих порціях Берроуза [20] й “Чарівника із Смарагдового Міста”, виявився легковірніший.

— Ви хочете сказати, що вийшли з “Тисячі й однієї ночі”? — спитав він.

— Та ні, — наморщився фера. — Арабські джінни доводяться мені двоюрідними братами. Усі демони кревні між собою, але я — фера, з роду ферів.

— Будьте ласкаві, — шанобливо звернувся Боб до гостя, — скажіть, для чого знадобилися вам генератор, холодильник і кондиціонер повітря?

— Охоче і з задоволенням, — відповів фера, ставлячи вентилятор на підлогу. Він понишпорив рукою у повітрі, знайшов те, що шукав, й усівся на порожнечу. Потім схрестив під собою ноги й зашнурував тугіше одного черевика. — Тижнів три тому я скінчив політехнічний коледж імені Ібліса, — почав він оповідати. — І, звичайно, тоді ж подав заяву на державну цивільну службу. Споконвіку мої предки були урядовцями, так уже в нашому роду повелося. Ну, а заяв, як завжди, була ціла купа, так що я…

— На державну цивільну службу? — перебив Боб.

— Еге ж. Це державні посади — навіть джінн чарівної Аладдінової лампи був урядовцем. Треба, бачте, тримати спеціальну пробу…

— Не тягни, — попросив Боб.

— Так ось… Заприсягніть, що це лишиться між нами… Я одержав роботу по знайомству. — Гість спалахнув з ніяковості, й щоки його стали оранжеві. — Мій батько — член пеклової ради — пустив у дію всю силу свого впливу. Мене наставили ферою Царського кубка, поминувши 4 000 фер з ученими ступенями. Знаєте, це велика честь.

Усі помовчали, й фера заговорив знову.

— Треба признатись, я не був добре підготований, — мовив він сумно. — Фера кубка повинен бути митцем у всіх галузях демонології. А я тільки-тільки з студентської лави, та ще з посередніми оцінками. Але мені, певна річ, здавалося, що я з будь-чим упораюсь.

Фера на мить змовк і зручніше усівся в повітрі.

— Одначе не варт морочити вам голови своїми клопотами, — спохватився він і зіскочив з повітря, ставши на підлогу. — Ще раз прошу вибачити.

Він підняв з підлоги вентилятора.

— Хвилинку, — зупинила його Джейніс. — Це цар наказав тобі взяти саме нашого вентилятора.

— Якоюсь мірою, — відповів фера, знову прибираючи оранжевого кольору.

— Скажи, — поцікавилась Джейніс, — а твій цар багатий? — Поки що вона вирішила поводитися з цим надприродним створінням, як із звичайною людиною.

— Він досить маєтний монарх.

— Тоді чому він не платить за цей мотлох, — поцікавилася Джейніс. — Для чого йому потрібне обов’язково крадене?

— Ну, — промимрив фера, — йому просто ніде купити.

“Якась відстала східна країна”, — подумала Джейніс.

— Чому б йому не ввозити електротовари з-за кордону? Будь-яка фірма радо згодиться мати з ним діло, — сказала вона вголос.

— Усе це надзвичайно незручно, — ухильно відповів фера й потер одним черевиком об другий. — Шкода, що я не можу стати невидимкою.

— Викладай, — не вгамовувався Боб.

— Якщо хочете знати, — похмуро відповів фера, — цар Алеріан живе в тому часі, який ви називаєте двотисячним роком до вашої ери.

— Тоді як же…