Чтение онлайн

Як бивсь татарин уночі.

Ідуть - під дубом зеленеьким

Кінь замордований стоїть,

А біля його молоденький

Козак та дівчина лежить.

Цікаві (нігде правди діти)

Підкралися, щоб ізлякать;

Коли подивляться, що вбитий, -

З переполоху ну втікать!

Збиралися подруженьки,

Слізоньки

втирають;

Збиралися товариші

Та ями копають;

Пішли попи з корогвами,

Задзвонили дзвони.

Поховали громадою

Як слід, по закону.

Насипали край дороги

Дві могили в житі.

Нема кому запитати,

За що їх убито?

Посадили над козаком

Явір та ялину,

А в головах у дівчини

Червону калину.

Прилітає зозуленька

Над ними кувати;

Прилітає соловейко

Щоніч щебетати;

Виспівує та щебече,

Поки місяць зійде,

Поки тії русалоньки

З Дніпра грітись вийдуть.

[1837, С.-Петербург]

ДУМКА

Тече вода в синє море,

Та не витікає;

Шука козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє море,

Грає серце козацькеє,

А думка говорить:

«Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люде,

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати,

Ні поговорити».

Сидить козак на тім боці,

Грає синє море.

Думав, доля зустрінеться,

Спіткалося горе.

А журавлі летять собі

Додому ключами.

Плаче козак - шляхи биті

Заросли тернами.

[1838, С.-Петербург]

ДУМКА

Вітре

буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш,

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море.

Воно знає, де мій милий,

Бо його носило,

Воно скаже, синє море,

Де його поділо.

Коли милого втопило -

Розбий синє море;

Піду шукать миленького,

Втоплю своє горе,

Втоплю свою недоленьку,

Русалкою стану,

Пошукаю в чорних хвилях,

На дно моря кану.

Найду його, пригорнуся,

На серці зомлію.

Тоді, хвиле, неси з милим,

Куди вітер віє!

Коли ж милий на тім боці,

Буйнесенький, знаєш,

Де він ходить, що він робить,

Ти з ним розмовляєш.

Коли плаче - то й я плачу,

Коли ні - співаю;

Коли ж згинув чорнобривий, -

То й я погибаю.

Тогді неси мою душу

Туди, де мій милий;

Червоною калиною

Постав на могилі.

Буде легше в чужім полі

Сироті лежати -

Буде над ним його мила

Квіткою стояти.

І квіткою й калиною

Цвісти над ним буду,

Щоб не пекло чуже сонце,

Не топтали люде.

Я ввечері посумую,

А вранці поплачу.

Зійде сонце - утру сльози,

Ніхто й не побачить.

Вітре буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш,

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море…

[1838, С.-Петербург]

ДУМКА

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилиться,

Хоч з гори та в воду!

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом;

Утопився б,- тяжко жити,

І нема де дітись.