Кобзар
Шрифт:
Марку Вовчку
Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)
N. N. (“Така, як ти, колись лілея…”)
“Ой, на горі роман цвіте…”
“Ой, маю, маю я оченята…”
Сестрі
“Колись дурною головою…”
“Во Іудеї во дні они…”
Марія (Поема)
Подражаніє Едуарду Сові
Подражаніє Ієзекіїлю (Глава 19)
Осії. Глава XIV (Подражаніє)
“Дівча любе, чорнобриве…”
“Ой, діброво - темний гаю!..”
Подражаніє сербському
Молитва
“Колись-то ще, во время оно…”
“Тим неситим очам…”
Плач Ярославни
“З передсвіта до вечора…”
“Умре муж велій
Гімн черничий
“Над Дніпровою сагою…”
“Росли укупочці, зросли…”
“Світе ясний! Світе тихий!”
Ликері (“Моя ти любо! Мій ти друже!”)
“Барвінок цвів і зеленів…”
“І Архімед, і Галілей…”
Л. (“Поставлю хату і кімнату…”)
“Не нарікаю я на бога…”
Саул
“Минули літа молодії…”
“Титарівна-Немирівна…”
“Хоча лежачого й не б'ють”
“І тут, і всюди - скрізь погано”
“О, люди! люди небораки!”
“Якби з ким сісти хліба з'їсти…”
“І день іде, і ніч іде”
“Тече вода з-під явора…”
“Якось-то йдучи уночі…”
“Бували войни й військовії свари…”
Н. Т. (“Великомученице кумо!”)
“Зійшлись, побрались, поєднались…”
“Кума моя і я…”
“Чи не покинуть нам небого…“
“За що ми любимо Богдана…“
“Якби-то ти, Богдане п'яний…“
ІНШІ РЕДАКЦІЇ
Москалева криниця (перша редакція)
Тарасова ніч (друга редакція)
Гамалія (друга редакція)
“Лічу в неволі дні і ночі…” (друга редакція)
DUBIA (авторство не доведене)
“Нудно мені, тяжко - що маю робити?..”
“Не журюсь я, а не спиться…”
“Вип'єш перву - стрепенешся…”
ПРИЧИННА
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає.
Може, вийшла русалонька
Матері шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блукає -
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такеє робить.
Так ворожка
Щоб меньше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Не китайкою покрились
Козацькії очі,
Не вимили біле личко
Слізоньки дівочі:
Орел вийняв карі очі
На чужому полі,
Біле тіло вовки з'їли, -
Така його доля.
Дарма щоніч дівчинонька
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав'яже,
Не на ліжко - в домовину
Сиротою ляже!
Така її доля… О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, - вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума - заблудив.
Щаслива голубка: високо літає,
Полине до бога - милого питать.
Кого ж сиротина, кого запитає,
І хто їй розкаже, і хто теє знає,
Де милий ночує: чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напова,
Чи, може, з другою, другую кохає,
Її, чорнобриву, уже забува?
Якби-то далися орлинії крила,
За синім би морем милого знайшла;
Живого б любила, другу б задушила,