Чтение онлайн

Де проїдуть - земля горить,

Кров'ю підпливає.

Придбав Максим собі сина

На всю Україну.

Хоч не рідний син Ярема,

А щира дитина.

Максим ріже, а Ярема

Не ріже - лютує:

З ножем в руках, на пожарах

І днює й ночує.

Не милує,

не минає

Нігде ні одного:

За титаря ляхам платить,

За батька святого,

За Оксану… та й зомліє,

Згадавши Оксану.

А Залізняк: “Гуляй, сину,

Поки доля встане!

Погуляєм!”

Погуляли

Купою на купі

Од Києва до Умані

Лягли ляхи трупом.

Як та хмара, гайдамаки

Умань обступили

Опівночі; до схід сонця

Умань затопили;

Затопили, закричали:

“Карай ляха знову!”

Покотились по базару

Кінні narodowi;

Покотились малі діти

І каліки хворі. Ґвалт і галас.

На базарі, Як посеред моря

Кровавого, стоїть Ґонта

З Максимом завзятим.

Кричать удвох: “Добре, діти!

Отак їх, проклятих!”

Аж ось ведуть гайдамаки

Ксьондза-єзуїта

І двох хлопців. “Ґонто, Ґонто!

Оце твої діти.

Ти нас ріжеш - заріж і їх:

Вони католики.

Чого ж ти став? чом не ріжеш?

Поки невеликі,

Заріж і їх, бо виростуть,

То тебе заріжуть…”

“Убийте пса! а собачат

Своєю заріжу.

Клич громаду. Признавайтесь,

Що ви католики!”

“Католики… бо нас мати…”

“Боже мій великий!

Мовчіть, мовчіть! знаю, знаю!”

Зібралась громада.

“Мої діти католики…

Щоб не було зради,

Щоб не було поговору,

Панове громадо!

Я присягав, брав свячений

Різать католика.

Сини мої, сини мої!

Чом ви не великі?

Чом

ви ляха не ріжете?..”

“Будем різать, тату!”

“Не будете! не будете!

Будь проклята мати,

Та проклята католичка,

Що вас породила!

Чом вона вас до схід сонця

Була не втопила?

Менше б гріха: ви б умерли

Не католиками;

А сьогодні, сини мої,

Горе мені з вами!

Поцілуйте мене, діти,

Бо не я вбиваю,

А присяга”. Махнув ножем -

І дітей немає!

Попадали зарізані.

“Тату!
– белькотали,

Тату, тату… ми не ляхи!

Ми…” - та й замовчали.

“Поховать хіба?” “Не треба!

Вони католики.

Сини мої, сини мої!

Чом ви не великі?

Чом ворога не різали?

Чом матір не вбили,

Ту прокляту католичку,

Що вас породила?..

Ходім, брате!”

Взяв Максима,

Пішли вздовж базару

І обидва закричали:

“Кари ляхам, кари!”

І карали: страшно, страшно

Умань запалала.

Ні в будинку, ні в костьолі,

Нігде не осталось,

Всі полягли. Того лиха

Не було ніколи,

Що в Умані робилося.

Базиліан школу",

Де учились Ґонти діти,

Сам Ґонта руйнує:

“Ти поїла моїх діток!
–

Гукає, лютує.

Ти поїла невеликих,

Добру не навчила!..

Валіть стіни!”

Гайдамаки

Стіни розвалили,

Розвалили, об каміння

Ксьондзів розбивали,

А школярів у криниці

Живих поховали.

До самої ночі ляхів мордували;

Душі не осталось.

А Ґонта кричить:

“Де ви, людоїди? де ви поховались?

З'їли моїх діток,- тяжко мені жить!