Чтение онлайн

– -- То я вгадала?
– -- не вгавала Ніла.

– -- Не знаю.
– -- здвигнула плечима Луна.
– -- Мені приємно коли він поруч, і говорить до мене. Та чи є це коханням, я невпевнена. За весь час, що я з ним знайома, я жодного разу не бачила його обличчя. Може він якась потвора?

– -- Зізнайся, його вигляд для тебе дуже важливий?
– -- спитала сестра.

Дівчина не відповіла. Вона замислилась і її думки полинули в якусь невідому Ніли далечінь. Здавалося, погляд Луни проникав крізь стіни старого замку, і навіть крізь цей непривітний світ, і зупинився десь в казковому місті, де цвітуть дивної краси квіти, щебечуть птахи

і ніжно гріє сонце. Там, в тому світі, поряд неї був прекрасний лицар на ім’я Тевій. Він ніжно пригортав її до себе захищаючи від небезпеки і всяких неприємностей, і їй було так затишно в цих обіймах.

Наближався день вшанування Магри. Жерці готувались до свята з завзяттям. В цей день відбувалося найбільше жертвоприношення. Рябів зганяли з копалень і для цього ж, знову змінювали прислугу в старому замку. Проходячи повз кабінет вихователів, Ніла почула голоси і мимоволі сповільнила кроки і прислухалась. Говорив один з жерців:

– -- Дівчата вже зовсім самостійні. Їм більше не потрібна нянька. Відправимо її до головного храму в дарунок ЇЇ Божественності Магрі.

Ніла ледь не закричала від розпачу, та вчасно схаменулась і кинулась шукати сестру. Дівчина побачила її на тренувальному майданчику. Там Луна відпрацьовувала бойові прийоми. Вона знала про те, що її і сестру планують показати Темхусу і самій Магрі. Та те що жерці хочуть принести в жертву їхню няню, було як блискавка серед ясного неба. Дівчина аж затремтіла від люті.

– -- Я їм не дозволю!
– -- вигукнула Луна.

– -- Що ти можеш вдіяти? Вони і слухати тебе не схочуть.
– -- скрушно похитала головою сестра.

– -- Треба щось вигадати!
– -- не вгавала дівчина.
– -- Ходімо до Наріти.

Няня підняла голову від шиття, і здивовано подивилась на своїх вихованок, коли дівчата стрімголов влетіли до кімнати. На їхніх обличчях вона побачила розпач. Та вони не могли видавити з себе ні слова, тільки стояли і дивились на жінку.

– -- Що відбувається, дорогі мої?
– -- запитала у сестер, няня.

– -- Наріта… --- трохи не плачучи почала Ніла.
– -- … Наріта вони хочуть тебе забрати.

Жінка деякий час мовчала. Вона здавалась зовсім спокійною. Склала швацьке приладдя до скриньки, згорнула ряднину, і розгладжуючи згорток на колінах відповіла:

– -- Це колись мало статись, адже всі ми тут саме для цього.

– -- Так не повинно бути.
– -- заплакала Ніла.

Дівчинка ткнулась обличчям в коліна няньці, її плечі здригались від тихого ридання. Наріта пестила дівчинку по спині намагаючись заспокоїти. Луна стояла в заціпенінні. Несподівано її наче прорвало. Вона стиснула кулаки, заплющила очі і закричала що було сили. Від того крику здригнувся увесь замок, вилетіли з вікон шибки, порозчинялись двері. В кімнаті дівчат впали зі стін полиці і побився майже весь посуд. Няня і Ніла перелякавшись забилися в найдальший куток і затисли руками вуха. Та ось крик стих. Луна потроху приходила до тями. Наріта обережно підійшла до неї і з силою притисла до грудей.

– -- Заспокойся, дитинко. Заспокойся. Ну подивись що ти наробила. Хто все це буде прибирати?
– -- пішли присядемо.

Ніла теж підійшла до них і сіла поряд. Вона зі страхом дивилася на сестру.

– -- Вибачте.
– -- пробелькотіла Луна. Вона розгублено роздивлялась навколо.
– -- Це що я наробила?

Наріта у відповідь лише похитала головою.

– -- Що ж тепер буде?
– -- ледь чутно вимовила жінка.

– --

Ти про що, нянечко?
– -- поцікавилась Ніла.

Та Наріта відповісти не вспіла. На порозі з’явились жерці і охорона.

– -- Хто це так верещав?
– -- запитав старший жрець.

– -- Не признавайтесь!
– -- наказала дівчатам няня.
– -- Вони не повинні знати, бо другій це буде вироком!

– -- Замовкни мерзото!
– -- крикнув на Наріту жрець. Потім звернувшись до охоронців наказав: --- Заберіть няньку і замкніть у підвалі.

Охорона швидко виконала наказ. Бідолашну жінку скрутили і потягли. Дівчата хотіли за неї заступитися та гострі мечі перегородили їм дорогу.

– -- А ви, ходіть за мною.
– -- мовив до дівчат старший жрець.
– -- Нам треба побалакати.

Він пішов в перед. Дівчата, оточені охоронцями, прослідували за ним. Луна тримала сестру за руку, і Ніла відчула приплив впевненості. Страху перед жерцями не було, швидше відчуття зверхності наповнювало дівчат. Вони не зрозуміли чому Наріта наказала їм мовчати, і що їм може загрожувати, та намірились послухати її попередження.

– -- Не бійся, я витримаю і нічого їм не скажу.
– -- прошепотіла до сестри Ніла.

– -- Я теж не скажу.
– -- відповіла Луна.

Дівчат залишили на одинці з старшим вихователем. Він нервово ходив по кабінету потираючи долонями і не знав як почати бесіду, щоб бува не злякати вихованок. Він добре пам’ятав наказ Темхуса: «Дитина повинна добровільно згодитись служити нашій повелительці. Інакше її магія буде згубною для Магри, і дитину доведеться вбити. А ЇЇ Божественна Величність мріє отримати чари білих магів.» Нарешті жрець почав розмову:

– -- Я ні одній з вас не бажаю лиха. І зовсім не серджусь на те що сталось, розуміючи що це трапилось випадково. Можливо одну з вас щось розсердило і засмутило, і вона зірвалась. Ми готові виправити свою помилку. Щоб більше вас не засмучувати. Сам Темхус піклується про те, щоб ви почувалися як можна комфортніше.

– -- Ви хочете відправити на смерть нашу няню, а вона нам як мама.
– -- вирвалось у Ніли.

– -- Ой! Тільки і всього?
– -- розплився в посмішці вихователь.
– -- То чому ви просто не сказали нам про це. Ми б одразу відмінили своє рішення.

Луна бачила як єхидна посмішка оскалила зубату пащу ящера, і аж здригнулась від огиди, та виду не показала. Вона зрозуміла, що вихователь був упевнений що кричала саме Ніла. Він був задоволений своєю хитрістю, і навіть не подумав що може помилятися. Він з легким серцем відправив дівчат назад до кімнати, пообіцявши що до них скоро приєднається і няня. Як тільки дівчата пішли, він той же час направився до головного храму з радісною звісткою, що чарівний дар нарешті себе проявив. Темхус спокійно вислухав старшого вихователя, у всякому разі жоден мускул не здригнувся на його обличчі. Коли той скінчив, задоволено обперся об спинку трону і мовив:

– -- Трохи за рано, Ми чикали що це відбудеться не раніше повноліття. Та можливо стрес, що пережила дитина,прискорив цей процес. У всякому випадку, це Нам тільки на руку. За кілька днів буде вшанування. Підготовте дівчину до складання присяги, і поки вона не поклянеться у вірності Повелительці, не чіпайте її сестри і няньки. Потрібно щоб все відбулось з її власної волі.

– -- Я добре про це пам’ятаю.
– -- улесливо вклонився жрець.
– -- Тому розмовляв з дітьми дуже обережно, і все вияснив без тиску з мого боку.