Чтение онлайн

Карол замислився. Він згадав свій перший похід з дому. Він лише хотів дослідити ліс. А обійшов всі світ системи. Та ніколи не пошкодував про це. Він важко зітхнув.

– -- Якщо ти так вирішила, то іди.
– -- Карол

зняв свій пасок з кинджалом і простяг донці.
– -- Амулет, що я тобі подарував, і цей кинджал одне ціле. Не один раз вони врятували моє життя. Гадаю тобі вони теж стануть в пригоді. Ці речі, творіння Вартохара. Створені вони як оберег від темних сил, нехай і тебе вони бережуть.

Федія обняла батька за шию:

– -- Я знала, що ти мене зрозумієш.

– -- Я розумію, а як ми це пояснимо нашій мамі ?
– -- сумно всміхнувся чоловік.

Мілена впала в розпач, почувши про рішення доньки.

– -- Федія, ти ж зовсім юна, щоб самій подорожувати. Тебе може кожен скривдити.
– -- намагалась вона врозумити дівчину.

– -- Мене? Мамо, ти забула хто я?
– -- пригорнулась до материних грудей Федія.
– -- Я не позаздрю тому, хто на таке наважиться. І потім, ви ж не зовсім самі залишаєтесь, а з моїми братами.

– -- То може, ти через Левія і Алана ідеш?
– -- запитала жінка.

– -- Ні мамо. Не через них. Я дуже люблю малих. Та якби їх і не було, я все одно б пішла.
– -- впевнено

відповіла дочка.

За кілька днів по тому, як відсвяткували її і Севілене повноліття, Федія залишила стіни рідної домівки. Вона отримала те, до чого її так старанно готовив батько. Це виявилось зовсім не так страшно як вона думала. Просто прокинувшись одного ранку, вона зрозуміла, що стала могутньою чарівницею. Попрощавшись зі своїми рідними, вона пішла досліджувати прекрасний і таємничий світ. Вона йшла кам’янистою долиною вдихаючи терпкі пахощі полину. Раптом побачила попереду знайому постать. Зір її не підвів, сидячи на валунові, на неї чикала Севіла.

– -- Та й довго ти спиш, сестро.
– -- лукаво посміхнулась вона до Федії.

– -- Звідки ти тут?

– -- Встала ще затемна, залишила мамі і татові записку, і вийшла тобі на перед. Бо інакше, мене нізащо б не відпустили.

– -- То ти втекла!
– -- констатувала факт молода чарівниця.

– -- Хіба тобі, в подорожі, не буде сумно самій?

– -- Тепер не буде. Це точно!
– -- засміялась дівчина.

Взявшись за руки сестри вирушили в невідоме. Там, попереду на них чикає щось цікаве і таємниче. Та це вже інша історія!

19.02.12.р.