Чтение онлайн

Елізабет узяла докори Александра стосовно її нехлюйського ставлення до Анни так близько до серця, що відмовилася покинути своїх дітей, щоб з’їздити з ним до Сіднея. Він був палким прихильником опери, музики та театру і тому, не бачачи причини відмовляти собі в задоволенні, натомість узяв собі за звичку їздити до Сіднея разом із Рубі. Коли 1878 рік змінився на 1879-й, ці візити стали частішими, бо, як висловився Александр:

— Новий Південний Уельс тепер є достатньо близьким до Англії, щоб дати можливість працювати тут оперним та театральним компаніям. Тепер по всьому маршруту обладнані вугільні склади, і тому подорож з

Англії через Суец займає всього-навсього п’ять тижнів.

Вони з Рубі побували на прекрасній постановці «Венеціанського торговця», а також подивилися іскристу й веселу оперету «Корабель Її Величності „Пінафор“». Вони побували також на Міжнародній сіднейській виставці, яка проводилася у великому палаці, спорудженому спеціально для цієї нагоди. Знайти житло стало тепер важче, аніж раніше; Александру довелося змінити свій готель, бо у старому стало неможливо жити через парові трамваї, які гуркотіли вулицею, чмихаючи клубами чорного диму та сиплячи навсібіч іскри.

Вони прогулювалися по виставці, милуючись павільйонами, коли Александр раптом сказав:

— Невдовзі я поїду до Англії.

Рубі зупинилася і поглянула на нього.

— А з якого це дива?

— Сказати чесно?

— Чесно.

— Я втомився від будинку, де повно жінок. Невдовзі почнеться нове десятиріччя, та й нове сторіччя не за горами. Я хочу подивитися, що відбувається в Англії, Шотландії та Німеччині. Уже з’явилися нові печі для виплавляння сталі, нові технології будівництва мостів, нові методи генерування електричного струму, які перетворили його з дитячої іграшки на потужну силу; ходять навіть чутки про появу нових, революційно-нових двигунів, — відповів Александр, і очі його засіяли ентузіазмом. — Якби не Анна, то я взяв би з собою Нелл та Елізабет, поселив би їх у гарному будинку в лондонському Вест-Енді і використовував би той будинок як свою штаб-квартиру. Але це неможливо, і, якщо чесно, я страшенно радий з цього. Мені потрібен тривалий відпочинок від жінок. Навіть від тебе, Рубі.

— Я тебе прекрасно розумію, — почала вона. — Якщо буде можливо, ти побачишся з Лі?

— Побачення з Лі — перше в моєму порядку денному. Більше того, коли в нього будуть канікули, я хочу взяти його з собою. Це буде цінним досвідом для інженера-початківця.

— О, як чудово, Александре! Я така вдячна тобі!

Тепер він зупинився і поглянув на неї.

— Зараз я спитаю в тебе таке, чого ніколи іще не питав, бо Лі поїхав досить швидко, а ми з тобою не були тоді ще настільки близькими людьми. Я хочу дізнатися ось про що: чи може Лі виставляти себе як китайського принца, якщо його прізвище — Костеван.

Її сміх був настільки невимушеним та привабливим, що всі, хто стояв поблизу, повернулися і безцеремонно поглянули на них; звісно, Александр Кінрос під руку з розкішно-прекрасною жінкою приваблював погляди, але то були погляди вкрадливі, потайливі, бо ходили вперті чутки, що та жінка — аж ніяк не його дружина.

— Александре, Лі вже скоро виповниться п’ятнадцять! А ти чекав цілих шість років, щоб поставити це запитання! За порадою Суня я сказала керівництву школи, що Лі буде вчитися інкогніто, бо його батько має впливових ворогів, які підуть на все, щоб заподіяти йому лихо, не виключаючи викрадення його сина. Уся школа буквально живе цією таємницею, і Лі дуже втішається з того, що його співучні губляться в здогадках про його походження. Якби там були інші китайці, таємницю було б легше розгадати, але до недавнього часу Лі був єдиним. Минулого року з’явилися іще двоє, але вони — сини багатих торговців-дворян з Вампоа, які з пихою

та погордою дивляться на Пекін.

— От і добре, — мовив Александр і весело вишкірився.

— Ти поїдеш і пропустиш прийняття декотрих важливих законів, — завважила Рубі. — Мені сказали, що Паркс збирається позбавити католицькі школи державної фінансової підтримки — а також школи інших конфесій. Але для інших шкіл це не так важливо, бо вони фінансуються багатими снобами. А до католицьких шкіл ходять діти з бідніших прошарків населення.

— Який же ж він жахливий протестантський фанатик! — вигукнув Александр.

— Готується новий законопроект про землю, а також іще один законопроект, спрямований на обмеження китайської імміграції. Ага, там іще будуть законопроекти стосовно виборів — а чому це політики маніпулюють межами виборчих округів?

— Щоб мати більше голосів, Рубі. Не став риторичних запитань.

— Еге ж! Є іще один законопроект, який мене непокоїть, — це той, що стосується спиртного. Він дає округам право встановлювати заборону на алкоголь — пуритани чортові!

— Можеш не турбуватися, Рубі, — заспокійливо мовив Александр, стискаючи її руку. — Кінрос не проголосує за скасування спиртного, бо він і так є містом досить цнотливим, враховуючи те, що китайці не п’ють. Пуритани не отримають тут необхідних їм голосів, бо китайці права голосу не мають, а білі люблять своє спиртне надто сильно, щоб проти нього проголосувати.

— Як би там не було, у мене — готель, а не бар. До того ж завжди можна буде підмазати поліцію, як у Гілл-Енді.

— Тобі не доведеться цього робити, запевняю тебе. — Раптом вираз його обличчя посуворішав і він мовив серйозним тоном: — Не дивуйся, якщо я залишуся там надовго.

— А скільки для тебе «надовго», Александре?

— Два, три, може, чотири роки.

— Господи! До того часу, як ти повернешся, у мене там дещо знову відросте і я ще раз стану незайманкою. Вчетверте.

— А я до тебе так і буду ставитися, моя люба.

— Це означає, що ти матимеш достатньо часу, щоб улаштувати Лі до Кембриджу?

— Так. Можливо, підприємство «Апокаліпсис Ентерпрайз» фінансуватиме професорську кафедру або започаткує дослідницьку лабораторію.

— Як же поталанило Лі! Молитиму Бога, щоб він це зрозумів та оцінив, — сказала Рубі.

— Гадаю, так воно і буде, — сказав Александр і посміхнувся.

Хоча від’їзд чоловіка наприкінці 1879 року і став для Елізабет повною несподіванкою та потрясінням, вона не жалкувала, що він їде. Хто невтішно побивався, так це Нелл; батько почав брати її з собою і показувати цехи, дільниці по збагаченню руди, а одного разу, коли їй уже виповнилося три роки, Александр узяв малу з собою в шахту. Що ж тепер їй робити — цілими днями стирчати вдома?

Відповіддю Александра стало найняття на роботу не гувернантки, а наставника-чоловіка, який мав навчити його доньку читати й писати, а також навчив би її азів латини, давньогрецької мови, французької та італійської, наставника, який змусив би працювати її допитливий розум. Наставник виявився сором’язливим молодиком на ім’я Вільям Стівенс, якого Александр поселив у великій кімнаті на третьому поверсі Кінрос-гаусу. Сунь послав навчатися трьох здібних китайських хлопчиків, преподобний Пітер Вілкінс — свого сина Доні, дуже здібного хлопця, а ще Александр спромігся знайти трьох білих дівчаток, чиї батьки погодилися на те, що вони ходитимуть до школи, допоки їм не виповниться десять чи десь так. Нелл була наймолодшою, їй було майже чотири роки, а решті учнів було п’ять.