Чтение онлайн

— А на чиїй конячці він поїде? — різко спитала Рубі.

— Прошу?

— Та то я просто так, — відвернулася Рубі. — Я кохаю тебе, Александре, і завжди кохатиму. Однак нам не слід вести таку розмову, коли твоя дружина знаходиться межи життям та смертю. Це… це негарно.

— Я не згоден. І, гадаю, Елізабет теж не буде згодна. Ми всі визнали, що моє одруження стало помилкою, але ця помилка сталася через мене. Я винуватий, і більше ніхто. Я хотів показати двом страшним дідуганам, що Александр Кінрос — цар усього світу. — Він посміхнувся, і раптом на його обличчі з’явився умиротворений вираз. — Але хоч яким би нещастям не став мій шлюб, я певен, що врятував Елізабет

від іще більшого нещастя, яке спіткало б її у шотландському Кінросі. Вона б цього не зрозуміла і не зрозуміє, але це правда. Тепер, коли я більше ніколи не прийду до її ліжка, їй стане краще. Я виказуватиму їй усі почесті та повагу, але моє серце належить тобі.

— А хто така, — спитала Рубі, скориставшись можливістю, — хто така Онорія Браун?

Він спочатку розгубився і на мить спантеличився, а потім розсміявся.

— Моя перша в житті жінка. Вона мала у своему володінні сто акрів доброї сільськогосподарської землі у штаті Індіана; вона пустила мене переночувати. Її чоловік загинув у американській громадянській війні. Вона віддала мені не лише себе, вона віддала б мені все, що мала, якби я залишився і одружився з нею та почав обробляти її землю. Я взяв те, що мені було потрібно, — її тіло, але від решти відмовився. — Александр зітхнув і заплющив очі. — Відтоді я не змінився, Рубі. І навряд чи змінюся. Я сказав їй, що моє призначення в житті — не фермерство. І поїхав уранці геть зі своїми п’ятдесятьма п’ятьма фунтами золота.

Зелені очі Рубі заблищали слізьми.

— Александре, Александре! Якого ж болю ти собі завдав! — скрикнула вона. — А якого болю ти завдаєш своїм жінкам! І що ж з нею сталося?

— І гадки не маю. — Він поставив на стіл порожній келих. — Мені можна побачити мою новонароджену доньку?

— Звісно ж, — відповіла Рубі, зморено спинаючись на ноги. — Мушу попередити тебе, що Елізабет не знає про твою присутність. Дитина народилася швидко і кольором чимось нагадувала свою матір під час пологів — така ж синьо-чорна. Нам з Маргарет Вайлер знадобилося аж п’ять хвилин, щоб оживити її і змусити зробити вдих. Дівчинка народилася на цілий місяць раніше, і тому вона дуже маленька й слабка.

— Вона помре?

— Не думаю, але їй буде далеко до Нелл.

— І більше ніяких статевих стосунків з Елізабет?

— Так каже леді Вайлер. Ризик завагітніти надто високий.

— Так, занадто високий. Мені доведеться обмежитися двома доньками, — мовив Александр.

— Нелл дуже здібна, ти ж знаєш.

— Так, знаю. Але вона має нахил до живих істот.

Рубі повільно ступала угору східцями.

— У п’ятнадцять місяців після народження — дуже дивно, що дитина взагалі виявляє якусь схильність. Утім, Лі був теж чимось схожий у цьому сенсі, якщо пригадати. Але, на мою думку, це означає лише одне — ранній, не по літах, розвиток — як і Лі. А яка схильність проявиться у неї пізніше — цього не знає ніхто. Діти такі непостійні; вони часто піддаються нападам ентузіазму, які спалахують і швидко гаснуть.

— Я хочу, щоб вона вийшла заміж за Лі, — сказав Александр.

Рубі, яка вже стояла біля дверей до кімнати Елізабет, аж підскочила від несподіванки. Швидко обернувшись, вона вчепилася руками у волосся Александра так міцно, що той аж скривився від болю.

— Слухай сюди, Александре Кінрос! — просичала вона. — Я цього не потерплю! Щоб я цього більше не чула — ніколи! Ти не можеш планувати людські життя, наче це шахти чи залізниці! Не чіпай мого сина та свою доньку! Нехай вони самі шукають собі супутників у житті!

Замість відповідати він розчинив двері й увійшов до кімнати.

Елізабет уже прийшла до

тями; вона повернулася на подушці і, посміхнувшись, поглянула на них.

— Я знову вижила, — сказала вона. — Гадала, що цього разу неодмінно настане кінець, але він не настав. Маргарет каже, що у нас знову дівчинка, Александре.

Він нахилився і ніжно поцілував її в лоба, а потім взяв за руку.

— Я знаю, моя люба, мені Рубі вже сказала. Це прекрасно. Ти достатньо гарно почуваєшся, щоб придумати для неї ім’я?

Елізабет злегка нахмурилася і беззвучно поворушила губами.

— Ім’я… — замислено мовила вона. — Якось нічого не спадає на думку.

— Тоді давай пізніше придумаємо.

— Ні, давай зараз. Скажи мені якесь ім’я.

— А як стосовно Кетрін? Чи Джанет? Елізабет — на твою честь? Анна? Марія? Флора?

— Анна, — із задоволенням повторила Елізабет. — Так, мені подобається Анна. — Вона піднесла його руку до своєї щоки. — Боюся, нам знову доведеться шукати годувальницю. Здається, у мене й цього разу немає молока.

— Місіс Самерс декого знайшла, наскільки мені відомо, — мовив Александр, повільно й лагідно виймаючи свою руку; її рука була схожа на пазури хижака. — Це ірландка на ім’я Бідді Келлі. Її дитина померла позавчора від крупу, і ця жінка сказала місіс Самерс, що годуватиме нашу дитину, якщо у неї буде молоко. Так домовлятися з нею, Елізабет? Чи мені попрохати Суня, щоб він знайшов китаянку?

— Ні, нехай буде Бідді Келлі. Вона мене влаштовує.

Але Рубі нахмурилася: Меґґі Самерс знайшла-таки хитрий спосіб повернутися до центру подій. Ця Бідді Келлі явно була якоюсь її подругою з церковної католицької общини, яка розноситиме плітками все, що тут підслухає. Шпигунка в будинку принаймні на шість місяців! Багато спілкування, багато таємниць, що повідомляються пошепки… те, про що і досі не знає містечко Кінрос, воно невдовзі дізнається.

Якщо раніше Джейд марно благала іще перед народженням Нелл, щоб її зробили нянькою, то з появою малятка Анни її найзаповітніша мрія нарешті здійснилася. Бідді Келлі вправно виконувала свій обов’язок і добре няньчила та годувала немовля впродовж семи місяців, після чого Анну перевели на коров’яче молоко — без будь-яких побічних ефектів. Це стало певним розчаруванням для місіс Самерс, яка втратила свою подружку, але Джейд і Рубі відчули величезне полегшення. Рубі була задоволена з того, що економка позбулася основного джерела внутрішньої інформації, але емоції, що їх пережила Рубі, не можна було порівняти з тим, що відчувала Джейд. Тепер Анна повністю була під її опікою.

Елізабет видужувала повільно, але без рецидивів; на той час, коли її другій доньці виповнилося півроку, вона вже була спроможною поводитися, як здорова молода дівчина. Уроки гри на фортепіано були поновлені, вона ходила на прогулянки до Кінроса, а Александр знайшов надійного чоловіка, який навчив її їздити верхи та керувати елегантним візком, запряженим двома жвавими та міцними конячками, їй також дісталася біла арабська кобила з хвилястою гривою і пишним хвостом. Елізабет назвала її Кристал, їй подобалося подовгу доглядати за нею і чистити, тож шкіра конячки стала гладенькою та блискучою, як атлас. Елізабет могла проводити години поспіль у конюшні, доглядаючи за своєю конякою, зате у неї завжди бракувало часу на спілкування з Анною. Значною мірою таке нехтування пояснювалося ревнивістю Джейд, бо їй мати дитини вбачалася чимось на кшталт суперниці. Однак Елізабет була достатньо щирою перед собою, щоб визнати, що такий стан справ з вихованням Анни її цілком влаштовує.