Чтение онлайн

Сміється моя відьма:

— Молодшаєш годами!

Пора уже вчиняти весільні калачі.

Бо що ж ти все зі мною?

Стара я вже, Богдане.

Не тая відьма гарна, що вдень, а що вночі.

А ЦЕ НІЧОГО — ЛОЖЕ ЗАМІСТЬ МАР?

А це не смішно — раптом оженитись?

Вже ж у душі осіла чорна згар,

гірка як згар в одстріляних рушницях.

Вже смерть поклала руку на плече.

Знов брати шлюб?.. в моєму-то

годочку?..

Якогось відьма кнедлика спече.

Зброяр і джура викотили бочку.

А лицар одвернувся і опустив забрало.

Шрамко приніс ікону і нас благословляв…

Маленьке циганча під скрипку танцювало.

І лопнуту струну натягував зброяр.

ГАННУСЕНЬКО! ЖИТТЯ ВЖЕ ЗА ПЛЕЧИМА.

Ти розплітаєш поночі косу.

Хіба такими згаслими очима

дивитись треба на твою красу?

Якби ж мені така любов раніше!

Буває ніч, щасливіша, ніж ця?

Твої вустонька найніжніші,

осолода мого лиця…

А НІЧ СТОЇТЬ ЯК МІСЯЧНА ГАЛЯВИНА.

І ти лежиш у мене на плечі.

…Мабуть, розбилась пані порцелянова

Щось дуже тихо дзенькнуло вночі.

ЧОГОСЬ ХОЧЕТЬСЯ ПЛАКАТИ. І ЗАСНУТИ. НЕ ДОЛІ

Спочити хочу на грудях своєї Долі.

"Ой, де ж ти була, моя нечужая?"

Змерз я, обгубився з ніжності.

С погрій мене до себе.

…ЦЯ ЖІНКА, ЩО ПРИЙШЛА В МОЄ ЖИТТЯ,

вона цілюща в дотику і слові.

Важкі осмути пізньої любові

вона знімає дотиком з чола.

Ця жінка, що в життя моє прийшла.

…Вона думає, що я сплю, а я воскресаю.

Боюся розплющити очі, — може, це жагучий сон

самотності?

Вона ж як вечірній промінь, що впав уже

на руїну.

…О, ти прекрасний і сильний, ти вельми промовен.

Ти щит для свого народу, ти меч проти ворога.

Світ ще тебе побачить у славі твоїй і величі!

…Це все як сон, це все як божевілля.

Я вже як дим — і сивий, і гіркий.

Я Хмелем був. Тепер моє похмілля.

Навіщо я тобі тепер такий?

…Орле мій шугастий в горностаєвих крилах киреї!

Ти ще в'їдеш в Золоту Браму. Вони ще спитають, —

хто цей, прекрасний, як сонце, і грізний,

як полки під знаменами? —

Богом даний гетьман України!

…Росонько моєї спраги, латочко щастя

на моєму терновому полі, ти простиш мені,

ясочко, що я такий безпорадний?

…Спи, рідний, спи, у сні прибуває сила.

…Ось

уже й літо минає, настане осінь. Жовтий лев

пройде по смарагдових лісах, загребе трупи в багряне

листя. Собаки виють по країні нашій. І всі плевели

вже посіяні в землю нашу.

… Не дивися на мене, що я чорна, горе обпалило мене.

…Ти прекрасна, моя кохана, ти прекрасна,

як мальва під вікном моєї матері.

…Коханий мій, вимоленець мій у Бога! Чого ж ти

так стогнеш уві сні? Тобі щось погане приснилось?

…Доле моя, розбуди мене! Сниться мені, що лежу я

на полі бою під Берестечком… І кружляє наді мною

орел… Двоглавий…

НІ, ГАННО, НІ! АБИ ЛИШ НЕ 3 МОСКВОЮ.

Хай Україну чаша ця мине.

Вже краще з турком, ляхом, із Литвою,

бо ті сплюндрують, а вона ковтне.

Це чорна прірва з хижою десницею,

смурна од крові, смут своїх і свар,

готова світ накрити, як спідницею

Матрьоха накриває самовар.

Був Київ стольний. Русь була святою.

А московити — Русь уже не та.

У них і князя звали Калитою, —

така страшна захланна калита!

Дрімучий світ. Ні слова, ні науки.

Все загребуще, нарване, хмільне.

Орел — двоглавий. Юрій — довгорукий.

Хай Україну чаша ця мине!

А ЧАС ЩЕ. ВЖЕ Й ОДЦВІЛАСЯ ЛИПА.

Ох, чи ж мені від щастя буть хмільним?

Вона вдова полковника Пилипа.

Мабуть, була щасливою за ним.

А я, чи щастя дати вже спроможний?

Прошу прощення у його вдови.

Він хоч поліг — та в битві переможній.

А я зазнав поразки — і живий.

І ЦЕ Ж ПОРАЗКА У ЖИТТІ НЕ ПЕРША!

Було всього — поломів і облог.

А я вставав, на шаблю руку сперши.

І крізь поразки йшов до перемог.

В житті було всілякої напасти.

На плечах маю п'ять десятків літ.

В такому віці можна занепасти

і можна душу мати вже як лід.

А я живий. І знову прагну бою.

І перемоги. Хай на схилку літ —

труну звелю возити за собою,

а ще піти подужаю в похід!

ШРАМКО ПРИЙШОВ СЬОГОДНІ НАВПРОШКИ,

продерши хащі голими руками.

Сказав: — По селах ходять козаки,

перебрані ченцями, жебраками, —

І кажуть всім, що воля вже близька.

Щоб готувала порох парубота.

А як надійдуть гетьманські війська —

щоб відчиняли гетьману ворота!