Чтение онлайн

Підхопив Нонг його камінь та кинути не встиг: несподівано залунали постріли ззаду.

Це загін кінних жандармів примчав на допомогу тюремній варті. Здригнулися повстанці, заметушились.

— Товариші! Вперед! Їх лише тридцять чоловік! — почувся бадьорий голос.

Але ці тридцять чоловік розташувались між будинками і садами. Щоб оточити і вибити їх, потрібен був час, а він був такий дорогий. Все ж таки перевага в кількості була на боці повстанців.

Поділились на дві половини. Одні пішли проти жандармів,

інші кинулись на тюрму.

І коли успіх, здавалося, був уже зовсім близько, почулося татакання кулемета.

Підійшов великий загін війська, навіть з бронемашиною.

Місто вже не спало. Вершники, автомобілі мчали в усі кінці. На вулиці розстрілювали кожного яванця. Втративши телеграфний і телефонний зв'язок, влада метушилася і давала суперечливі накази.

— З Вельтевреденом зв'язку нема!

— Повстанці напали на будинок генерал-губернатора!

— В передмісті Мейстер Корнеліус повстанці руйнують урядові установи!

Спалахнула пожежа в одному місці, в другому. Ось і з Прийорка видно заграву. Вже в різних місцях збираються групи, які навіть вступають в бійку з солдатами. З кожною хвилиною сили повстанців зростають. Незабаром повстануть усі, і тоді невистачить солдатів, хоч їх і багато. Владі потрібен швидкий і рішучий успіх в головних пунктах. Вона вже не ввертає уваги на постріли з різних вулиць і кутків.

І в цю мить поширюються чутки, що біля тюрми повстанців розбито…

Але пошта ще тримається. З усіх вікон відстрілюються герої. На підлозі вже валяються вбиті і поранені. Двоє з службовців пошти підхопили зброю і взяли участь в обороні.

В усіх надія, що зараз прийдуть на допомогу товариші з тюрми, що повсталий народ заллє все місто.

Та замість товаришів вони бачать усе нових і нових солдатів. Кільце дедалі звужується. Приміщення пошти вже щільно оточене. З сусідніх дахів, вікон стріляють солдати. А внизу вже грюкають у двері.

Минає година, друга… Змін ніяких, крім того, що солдати підходять дедалі ближче.

Холодний розпач стискає серце. Невже ж усе це марно? Невже ж повстання придушене одразу? Не може цього бути! Треба лише протриматись якомога довше…

Відкинуті од тюрми повстанці розсипались по місту окремими групами. Вони хотіли зібратись біля пошти, але зустріли величезну кількість солдатів.

Тоді кожна група почала діяти окремо, на свій розсуд.

Нонг потрапив у групу з двадцяти чоловік під керівництвом Данового товариша, Гурана. Вони хотіли захопити вокзал, але й тут були вже солдати.

— Ходімо тоді далі, за місто, — запропонував Гуран. — Треба зіпсувати залізницю, щоб не могла надійти підмога з Бейтензорга.

Вони

відійшли на кілька кілометрів од міста, захопили залізничну будку і з допомогою різних залізних, предметів, які тут знайшлися, почали вивертати рейки, валити телеграфні стовпи.

Усі сусідні села були на ногах І гули, ніби стривожені вулики. З темряви, з бананових хащів, виринали одна за одною темні постаті і приєднувались до роботи загону. Незабаром зібралося більше сотні чоловік, і з їх допомогою було зіпсовано з півкілометра залізниці.

Кожен селянин хотів чимось допомогти спільній справі, але всі вони були беззбройні. Не всі мали навіть криси. Більшість озброїлась яким-небудь господарським знаряддям, але в примітивному господарстві і знаряддя було примітивне.

Поява двадцяти добре озброєних товаришів справила сильне враження, надала більше сміливості і бадьорості.

— Ходім у Батавію! — кричали вони.

Повстанці згадали, який бій їм довелося витримати в солдатами в місті, і не наважились вести людей туди.

— Не можна вам з такою зброєю виступати проти війська. Вистачить вам праці і навколо міста. Підіймайте весь народ, займайте установи, припиніть усі зв'язки між ними, затримуйте і обеззброюйте голландців, жандармів, поліцію, нападайте з засади на окремі групи солдатів.

Сам же загін почав радитись, що робити далі: чи повертатись у Батавію, чи йти по країні і піднімати народ. Гуран хотів повернутись назад у Батавію, щоб взяти участь у рішучому бою. Інші заперечували, кажучи, що двадцять чоловік не вирішать долю Батавії, а там, глибше, як озброєне ядро, вони можуть підняти маси і зробити більше користі.

В числі останніх був і Нонг. Він запалився справою, втратив свою сором'язливість, у нього навіть з'явилося невідоме доти красномовство.

— Там, на півдні, у Бантамі, — сказав він, — є багато зброї, є навіть наше добре військо. Я сам бачив. Воно вирішить нашу долю. Ходімо назустріч, підготуємо по дорозі йому допомогу.

І він розказав про, все те, що бачив, про події, в яких брав участь. Товариші, почувши, що цей тихий хлопець мав відношення до таких подій і осіб, пройнялись пошаною до нього. Тимчасом почало розвиднюватись. Проступили на горизонті гори. Потім блиснули їх вершини.

В цей час прибігли з Батавії два товариші і повідомили, що пошту захопили солдати; сорок дев'ять повстанців, які були там, потрапили в полон… Роз'єднані групи відстрілюються в різних кінцях міста. Не можна сподіватися, щоб їм тепер вдалося досягти будь-якого значного успіху без сторонньої допомоги. А чи можна сподіватись на цю допомогу?

— У районі Батавії збройної сили у нас більше нема, — сказав Гуран.

— Значить, треба залишити Батавію, — підхопив Нонг, — і просуватися на південь, де збереться велика збройна сила.