Акерманські степи

Боровиковський Левко

АКЕРМАНСЬКІ СТЕПИ

Наплив

Ниряє в зіллі віз і, мов між хвиль човнок,

Пливе між пойних лук по килиму квіток;

Минаю острови зелені я бур’яну,

Смеркає вже; нігде ні шляху, ні кургану;

Шукаю шляхових на небі я зірок,

Гень,

Ні, то синіє Дністр — то світло Акерману.

Пождім… Як тихо все! Я чую журавлів;

А їх ключа б не вздрів бачніший з соколів.

Я чую, як в траві метелик колихнеться,

Як гадина слизька до зілля доторкнеться.

В тиші сій слухаю так пильно, занімів,

Що з родини б чув гук. Ніхто не одкликнеться!.