Чтение онлайн

— Вибачте мені, Стразерсе, — урвав він на середині лекцію про фотоелементи. — А чи є у вас на заводі цех, де працюють самі роботи?

— Що? А-а, є! Звичайно! — Він усміхнувся до місіс Вестон. — До певної міри, зачароване коло: роботи виготовляють нових роботів. Звичайно, ми широко не впроваджуємо цього в практику. По-перше, нам цього не дозволили б профспілки. Одначе незначну кількість роботів виробляють роботи — просто як науковий експеримент. Бачите, — він зняв пенсне і для більшої переконливості постукав ним по долоні, — профспілки не розуміють одного, а я це

кажу як людина, що завжди симпатизувала профспілковому рухові, — вони не розуміють, що прихід роботів пов’язаний з деякими проблемами лише попервах, а в майбутньому неодмінно…

— Так, Стразерсе, — обережно перебив Вестон, — а як щодо того цеху, про який ви говорили? Ми не могли б зайти? Гадаю, це було б дуже цікаво.

— А чого ж, можна. — Містер Стразерс гарячково наліпив пенсне і збентежено кашлянув. — Сюди, будь ласка.

Супроводжуючи Вестонів довгим коридором, а потім сходами вниз, Стразерс був порівняно небагатослівний. Та коли вони опинилися у великій, яскраво освітленій кімнаті, наповненій брязкотом металу, шлюзи відкрилися й потік пояснень заструменів із новою силою.

— От ми й прийшли! — сказав він гордо. — Подивіться, самі лише роботи! Тільки п’ять чоловік обслуговують їх, і то вони не в цій кімнаті. За п’ять років, відтоді як ми почали цей експеримент, не сталося жодної аварії. Звичайно, тут монтують порівняно простих роботів, проте…

Для Глорії пояснення керуючого було лише заколисливим бурмотінням. Цей обхід здавався їй досить-таки нудним і непотрібним, хоча довкола було багато роботів. Річ у тім, що жоден з них навіть віддалено не нагадував Роббі, і тому вона дивилася на них з неприхованою зневагою.

Глорія помітила, що в кімнаті зовсім не було людей. Її погляд упав на шість чи сім роботів, що працювали за круглим столом посеред кімнати. Від несподіванки її очі розширилися. Кімната була простора, і хоч Глорія і не була впевнена, але один з роботів був схожий… схожий… Так, це він!

— Роббі!

Її вигук пронизав повітря, й один з роботів за столом здригнувся і випустив з рук інструмент. Глорія нетямилася від радощів. Перш ніж батьки зупинили її, вона пробралася через загороду, зістрибнула на підлогу, що була на кілька футів нижче, і, розмахуючи руками, кинулася до свого Роббі, аж волосся розвівалося. I тут троє до смерті переляканих дорослих, що так і вклякли на своїх місцях, помітили те, чого не могла бачити схвильована дівчинка. Величезний автоматичний трактор, важко гуркочучи, сліпо насувався на Глорію.

За мить Вестон оговтався, але мить та зарадити не могла. Глорію годі було наздогнати. Вестон відчайдушно перемахнув через поруччя, але то була безнадійна спроба. Містер Стразерс несамовито замахав руками, сигналізуючи наглядачам, щоб ті зупинили трактор. Але наглядачі були люди, і їм потрібен був час, щоб виконати команду.

Тільки Роббі діяв швидко і безпомильно.

З усієї сили своїх металевих ніг він кинувся назустріч своїй маленькій господині. Далі все відбувалося блискавично: одним порухом руки, анітрохи не збавляючи швидкості, Роббі підхопив Глорію, аж їй перехопило дух.

Приголомшений Вестон швидше

відчув, ніж побачив, як повз нього промчав й одразу ж зупинився Роббі. Трактор перетнув те місце, де щойно була Глорія, всього на півсекунди пізніше за Роббі. Він проїхав ще трохи й зі скреготом зупинився.

Випручавшись із материних обіймів, Глорія радісно обернулася до Роббі. Як на неї, то зовсім нічого не сталося, хіба що вона знайшла свого друга.

Проте вираз полегшення на обличчі місіс

Вестон нараз змінився темною підозрою. Вона метнула погляд на свого чоловіка. Попри схвильованість і розкуйовджене волосся, вигляд у неї був доволі-таки суворий.

— Це ти підстроїв?

Джордж Вестон витер хустиною спітніле чоло. Його рука тремтіла, а губи лише скривились у жалісній посмішці. Місіс Вестон наступала далі:

— Роббі не був пристосований до інженерної чи конструкторської роботи. Його не могли тут використовувати. Ти зумисне так підстроїв, щоб його посадили тут і щоб Глорія могла знайти його. Це все ти підстроїв!

— Ну, я, — сказав Вестон. — Але, Грейс, звідки я міг знати, що зустріч вийде така бурхлива? Та й Роббі врятував їй життя. Ти не можеш їх знову розлучати.

Грейс Вестон замислилася. Вона повернула голову в бік Глорії та Роббі й неуважно глянула на них. Глорія так міцно обхопила робота за шию, що жива істота на його місці неодмінно задихнулася б. Але він був металевий, і Глорія, нетямлячись від щастя, весело щебетала щось на вухо роботові. Сталеві руки Роббі, здатні зав’язати вузлом сталевий прут діаметром у два дюйми, ніжно обвивалися навколо дівчинки, а його очі світилися темно-червоними вогниками.

— Гаразд, — озвалася нарешті місіс Вестон. — Думаю, що нехай залишається в нас, поки його не з’їсть іржа.

Сьюзен Келвін стенула плечима.

— Звичайно, іржа його не з’їла. Усе те відбувалося в 1998 році, а до 2002 року ми вже винайшли рухомого робота, здатного говорити.

Отож зрозуміло, що “німі” моделі морально застаріли. I, як виявилося, це стало останньою краплею, що переповнила чашу терпіння тих, хто взагалі був проти роботів. Між 2003 та 2007 роками більшість урядів заборонила використовувати роботів на Землі з будь-якою метою, за винятком наукової.

— Отже, Глорії довелося розпрощатися з Роббі?

— Мабуть, так. Хоч, гадаю, в п’ятнадцять років зробити це було легше, ніж у дев’ять. I все ж таке рішення було безглузде й непотрібне. У 2007 році, коли я поступила в “Ю. С. Роботс”, фірма була на грані фінансового краху. Спочатку я навіть думала, що через кілька місяців залишуся без роботи, але згодом ми вийшли на позаземний ринок.

— I все влаштувалося?

— Не зовсім. Спочатку ми пробували пристосувати для інших планет вже існуючі моделі, зокрема, перших роботів, здатних говорити. Вони були надто високі, надто незграбні, та й не досконалі. Ми послали їх на Меркурій працювати в копальнях, але без успіху.