Чтение онлайн

— Так, незабаром ударить шторм, — підтвердив Джейк, побачивши страх в очах Кетрін. — І він наближається дуже хутко!

— Гаразд, кажи, що треба робити, і я робитиму.

Ледь вона це вимовила, як прогуркотів перший закот грому, від якого затремтіло тонке дюймове віконце ілюмінатора. А ще через кілька секунд здалося, що в небі прорвало греблю. І вниз повалив дощ, холодний, злий і невідступний.

Кетрін швидко розбудила і привела дітей, а Джейк побіг до пасажирського салону, щоб послухати аварійну погодну радіочастоту.

— Де ж ти раніше був, сучий сину, —

стиха пробурмотів він, лаючи диктора, який прочитав останній прогноз погоди. На той час уся родина Данів уже встигла зібратися навколо радіо.

Шторм виявився таким, як він і підозрював, — навіть сильнішим. І яхта «Родина Данів» перебувала якраз на його шляху. Може, це й не був «ідеальний шторм», про який писав Себастіан Юнґер, але щось близьке до того.

— Що ми маємо робити? — в один голос спитали діти. Ерні й досі потирав сонні очі, але він розмовляв, а значить, уже прокинувся.

— Єдине, що ми можемо, Ерні, — відповів Джейк, — це підіймати сраку і мерщій вшиватися звідси.

Такий був план дій — простий і зрозумілий. І виконувати його треба було негайно. Якщо вони збираються випередити цей шторм, то їм слід рухатися швидше від швидшого.

Але спочатку найголовніше.

— Треба підняти якір на носі, — сказав Джейк.

Визвалася Кетрін.

— Я підніму якір!

— Ні. Це дуже важко і небезпечно, — відповів Джейк. — До того ж ти мені потрібна за штурвалом, щоб тримати ніс яхти прямо по вітру. Марку, допоможеш матері.

— А я? — спитав Ерні.

— А ти з Керрі будь тут, унизу. Міцно закріпіть та прив'яжіть усе, що ще не закріплене. Дуже міцно, щоб добре трималося. Те, що відбувається зараз надворі, ніщо порівняно з тим, що на нас насувається.

Ерні набурмосився.

— Я хочу бути на палубі.

— Ти не хочеш бути на палубі. Тобі не можна, малий, повір мені.

Джейк зупинився, набираючись духу перед тим, як рушити східцями на палубу. Він відчував відповідальність перед собою, Кетрін і дітьми, та все ж йому дуже не хотілося підніматися. Ляда пасажирського салону хоча й була щільно закрита, тремтіла під несамовитим напором шторму наче навіжена.

Джейк обернувся до Кетрін та Марка, які й досі прив'язували штрипки своїх рятувальних жилетів.

— Зачекайте тут, добре? Ніхто не виходить на палубу, зрозуміло? А мені треба принести ремені півкільця.

— Що принести? — спитався Марк.

Але Джейк уже розчинив люк і вискочив на палубу. Зараз не час для лекцій з основ вітрильного мореплавства.

Двадцять секунд, тридцять — і Джейк нарешті повернувся, виглядаючи так, наче побував у мийці для авта. Він промок буквально до нитки і цокотів зубами від холоду. Але все одно тримався бадьоро й зосереджено.

— Ось! — гукнув він, перекрикуючи вітер. — Одягніть оце!

Кетрін та Марк швидко вдягнули на себе нейлонові ремені безпеки, схожі на велетенські бікіні. А Джейк тим часом прикріпив кінці двох линв до металевих кілець на їхніх таліях. Клац!

Клац!

Потім він клацнув іще двічі, прикріпивши протилежні кінці до линви, що тягнулася по всьому периметру яхти. Цю линву часто ще називали «упряж із півкільцями».

Після цього Джейк здійснив цю саму процедуру і на собі.

— Ось так, — мовив він, закінчивши з ременями. — Це і є рятувальні ремені півкільця — на той випадок, коли хтось із нас усупереч власній волі опиниться за бортом.

Марк перелякано кивнув, але очі його залишалися незвично уважними. Він усе ж таки засвоїв свій перший урок мореплавства. А ще краще — він швидко дорослішав.

Джейк наказав:

— Тепер намагайтеся тримати штурвал якомога рівніше, а я тим часом витягну якір, зрозуміли?

Не встигли ці слова зірватися з його вуст, як на човен налетіла величезна хвиля — бах! — і збила їх усіх з ніг. Сильно забивши щоку під час падіння на палубу, Кетрін застогнала.

Джейк нахилився і підняв її.

— З тобою все гаразд? — спитав він. — Кет?

«Ні», — хотіла вона відповісти. Аж тут наступна хвиля, перекотившись через борт, жбурнула їй в обличчя струмінь холодної води, і Кет, мотнувши головою, відкинула цю думку. На неї чекали набагато важливіші справи, аніж ушкоджена щока.

— Мені треба будь-що підняти отой якір! — крикнув Джейк. — І якомога швидше!

Він кинувся на ніс яхти, тоді як Кетрін та Марк розташувалися за штурвалом, щосили намагаючись утримати його в одному положенні. Стіна дощу була такою щільною, що з палубного ліхтаря не було жодного пуття. Вони ледь бачили обриси Джейка, коли той наче привид перехилився через борт човна.

Однак, попри майже непроглядний дощ, вони таки помітили, що коїться щось лихе. Може, через гойдання Джейкові важко втриматися на ногах? Чи заплуталась якірна линва?

До стерна долетів голос Джейка.

— Марку, мені потрібна твоя допомога! Мерщій сюди!

Марк блискавично рвонув уперед. Надто швидко, щоб Кетрін устигла зреагувати. Проте все одно вона навряд чи змогла б його зупинити. Так, на його обличчі відбився страх. Але не тільки. Попри страх обличчя її сина випромінювало рішучість. Досі він знав і шукав лишень одну розвагу в своєму житті — наркотики. А тепер для нього новою розвагою, новим відчуттям став оцей шторм. І хоч яким переляканим був Марк, коли він, петляючи, біг до Джейка на ніс човна, котрий несамовито тріпала буря, якась частина його єства явно мала величезне задоволення від усієї цієї пригоди.

Принаймні, перші п'ять кроків. А з шостим прийшла ВОНА.

Це була найбільша хвиля відтоді, як почався шторм. Вона хутко неслася прямісінько на «Родину Данів», погрозливо вигнувши білий пінистий бурун, і видно було, що їм ніяк не вдасться її уникнути. Упавши на яхту на висоті гіка, вона повністю проковтнула Марка.

Коли він щез із-перед очей, Кетрін мимоволі випустила з рук штурвал. То був природній імпульс, але наслідки його стали вкрай небезпечними, у чому Кетрін змогла пересвідчитися негайно.