Чтение онлайн

Есесівці залишились за дверима, Кранке зупинився посеред кімнати, очікувально дивлячись на штурмбанфюрера, а той наблизився до сейфа, постояв секунду чи дві, дивлячись на нього, буцім то був не звичайний металевий ящик з хитромудрим замком, а якесь заморське диво. Нарешті, не кажучи ні слова й не обертаючись, простягнув назад руку. Кранке одразу ж зрозумів цей багатозначний жест, дістав з кишені мундира ключ і вклав у руку штумбанфюрера. Але нагадав:

— Шифр… Ви не знаєте шифру.

— Давайте, Пауль, — відступив той убік, — відчиняйте, бо маю не так уже й багато часу.

Кранке, не криючись, набрав шифр — за інструкцією штурмбанфюрер

не мав права доступу до найсекретніших документів “Цепеліна”, та мало не одразу за повідомленням, що він вилетів з Берліна, надійшла спеціальна інструкція від самого Шелленберга з наказом показувати Краусові все.

Штурмбанфюрер швидко оглянув вміст сейфа. Картонні папки з особовими справами курсантів, окремо — справи тих, котрих уже закинуто в радянський тил, зовсім тоненька тека з палітурками, обтягнутими чорною шкірою…

Краус, намагаючись не виказати свого хвилювання, витягнув чорну теку з сейфа: так і є, всередині лише кілька аркушів — прізвиська, паролі та явки. Фактично, заради цих папірців і прилетів він сюди.

Штурмбанфюрер ледь утримався, аби не витягнути документи з теки й заховати до внутрішньої кишені мундира — цікаво, як би повівся Кранке? Певно б, заперечував, не дозволив, що ж, усі на його місці вчинили б так само, зрештою, керівництво відкинуло пропозицію Крауса особисто доставити документи в Берлін. По-перше, сейфи Головного управління імперської безпеки вже не були найнадійнішим місцем, навпаки, найцінніші документи вже почали вивозити звідси до Альпійської фортеці фюрера, у гори за Лінцом в Австрії, там, у закинутих штольнях та інших криївках, за наказом Кальтенбруннера, підготували тайники для найсекретніших паперів третього рейху. По-друге, начальство, мабуть, розуміло: довірити документи “Цепеліна” одному чоловікові — мало не все одно, що позбутися їх. Краус сам знайде можливість, не ділячись ні з ким, продати їх американцям.

Штурмбанфюрер зустрівся з напруженим поглядом Кранке й неохоче поклав чорну теку назад до сейфа. Запитав:

— Скільки маєте ключів?

— Один.

Краус непоспішливо замкнув сейф, навмисне недбало засунув ключ до кишені. Знав: тепер він усе одно не зможе одноосібно заволодіти документами “Цепеліна”. Нехай поки що лежать у сейфі — аби Кранке не витягнув їх. З документами гауптштурмфюрер міг і втекти, а сейф не понесеш з собою.

Краус дістав з портфеля великомасштабну карту, акуратно розклав на столі, розгладив долонею — Кранке підійшов роздивляючись. Нічого секретного, звичайна карта Бреслау та довколишніх земель. Проте гауптштурмфюрер нічим не виказав незадоволення чи здивування — знав, що з Берліна навряд чи ганятимуть порожній “юнкере” заради буденної розмови з шефом особливої команди “Цепеліна”.

Краус почав обережно й навіть якось байдуже, насправді ж уважно зиркаючи на гауптштурмфюрера:

— Отже, Пауль, сподіваюсь, ви й самі знаєте, що “Цепелін” доживає останні дні. І що ми мусимо врятувати все, що можемо, достойно, так би мовити, вийти з гри. Повинні бути відвертими один з одним, бо, може, це єдиний наш шлях до порятунку та майбутнього відродження.

— Відродження? — раптом не утримався від іронії Кранке. — Врятувати б голови…

— Ми-то з вами врятуємо!.. — Краус кинув багатообіцяючий погляд на сейф. — Все залежить від нашої далекоглядності, Пауль, та деяких документів “Цепеліна”.

— Я вже зрозумів це.

— Справді, — повеселішав Краус. — Тоді ближче до діла. Ви чули про американське Управління стратегічних служб?

—

Яким керує Аллен Даллес?

— Він тепер у Швейцарії, і тільки позавчора я бачився з ним у Берні.

— Їх цікавлять наші документи?

— Навіть дуже. Ці люди вміють дивитися в майбутнє. В обмін на документи вони гарантують нам з вами, Пауль, особисту безпеку й непогані гроші. Крім того, вони розраховують на наш з вами досвід. Бо нема ціннішого капіталу, ніж збагачена знаннями людина. Коротше, Пауль, гадаю, що Даллес збирається на нас заробити. А ми зараз не маємо іншого виходу.

— Бачу, ви недаремно оберталися в колі ділових людей, — зауважив Кранке. — І вони хочуть мати це? — кинув погляд на сейф. — Але як? Де американці й де червоні?

— Так, існують деякі складнощі, — згодився Краус. — Однак ви недооцінюєте їхнього розмаху й спритності. Містер Хейг обіцяв вислати по документи спеціальний літак.

— Лише по документи? — Вуха в Кранке почервоніли від роздратування.

— По документи прилечу я, — заспокоїв його Краус, — і обумовлено, що літак забере й вас. — Кажучи це, збрехав безсовісно, але гадав, що, зрештою, все якось уладнається. — Та врахуйте, не сьогодні-завтра росіяни замкнуть кільце навколо Бреслау, тому й треба, не гаючись, вивезти сейф з міста. — Поплескав долонею по карті й додав: — Ми з містером Хейгом не сиділи склавши руки й маємо деякі пропозиції. Бачите, — взяв зі столу гауптштурмфюрера гостро застрзтаного олівця, тицьнув у карту, — за сорок кілометрів на захід від Бреслау містечко Сведбург — на південь від Берлінської автостради. А ось тут, між Сведбургом та Охтендунгом, — обвів коло, — Штокдорф — маєток графа фон Шенка. Старий граф недавно помер, молодий служить у Люфтваффе, ми з ним приятелюємо, я взяв у Генріха записку до управителя, і маєток буде в нашому розпорядженні. Сьогодні ж вивеземо туди сейф, і ви чекатимете в Штокдорфі мого повернення.

Кранке зітхнув і заперечив:

— Але ж росіяни будуть і там…

— Звичайно. Проте вони не зможуть контролювати кожен населений пункт, а ви зупинитеся у мисливському будинку фон Шепка. Нехай Валбіцин підбере вам документи: ви — якийсь там далекий родич графа, хворий і звільнений од військової служби, з Дрездена чи Франкфурте, там ваш дім, зруйнований бомбардуванням, і цілком логічно, що знайшли притулок у родичів.

Кранке схвально кивнув: виготовити такі документи легко, й ідея Крауса принадлива.

Штурмбанфюрер акуратно склав карту, та не заховав її до портфеля. Недбало відсунув на край столу, як непотріб: знав місця навколо Штокдорфа як свої п’ять пальців. Не раз він полював там на зайців і вздовж і впоперек виміряв навколишні поля й переліски своїми ногами.

— Поки вантажитимуть сейф, — мовив, всідаючись на широкому шкіряному дивані, — я не відмовлюся від обіду.

Кранке зняв телефонну трубку й віддав належні розпорядження. Потім покликав до кімнати есесівців і наказав знести сейф до вантажного “мерседеса”. По дорозі до їдальні уточнив:

— Ми залишимо сейф у Штокдорфі й повернемось до Бреслау?

— На жаль, у маєтку Шенка ніде приземлитися “юнкерсу”.

— А як ви заберете документи звідти? То більше, посадите літак, не викликавши підозру росіян?

— Разом з Хейгом ми продумали і цей варіант. У його розпорядженні буде невеличкий російський літак. Чомусь росіяни називають його “кукурудзником”. Він сідає де завгодно.

— Отже, потім я підкину вас на аеродром і повернусь до Штокдорфа? А як бути з “Цепеліном”?