Шрифт:
Глава 1
Десь вдалині лунали звуки тихої музики… Ротрутою грюкнули двері від різкого пориву вітру. Дівчата відкрили очі.
Вони лежали на підлозі в кімнаті на третьому поверсі. Вони поняття не мали, що з ними сталося.
Останнє , що вони пам'ятали – це і х втечу від кого-то… Про ні бігли, але хтось зупинив їх. Вони могли бачити когось знайомого серед змішаної натовпу випадкових осіб.
Двері кімнати відчинилися. Дівчата побачили чиюсь тінь.
ДЕЯКИЙ ЧАС ТОМУ
«Рейс Американські Авіалінії 218 Чікаго– Нью Йорк»
Анна Якіміні полегшено видихнула, стиснувши ручку її фіолетового валізи. Її подруга Анастасія «Настя» Ендрюс злегка спізнювалася через дорожні затори, які зустрічалися часто сьогодні через рясний снігопад.
Це був їхній третій рік в коледжі, де вони отримували професію біоінженерії, і після Різдвяних свят, вони отримали можливість відвідати додаткові курси, таким чином, беручи участь в новому проекті, також вислухавши лекції світових вчених, також поєднавши це з виконанням їх давньої мрії – відвідати Нью-Йорк , величезне місто з величезними можливостями. Але кілька років тому, вони планували поїздку з їхнім другом… колишнім другом Василиною, яка зрадила їх, корисливо використовуючи їх. Але ця історія була закрита для них, і не дивлячись ні на що вони продовжували рухатися далі.
Анна дивилася на листівку проекту «Everglow», який представляв підтримку однойменного дослідження в лікуванні генетичних захворювань через генну інженерію, також залучення вчених, знаменитостей і, найголовніше, студентів з усіх країн світу. Це дійсно здавалося чимось особливим і захоплюючим.
Через деякий час, Анна, нарешті, побачила Настю, яка тягла за собою синій рюкзак зі своїми речами і новий мобільник, по якому вона намагалася знайти Анну в лабіринті будівлі аеропорту. Після того, як дівчата обнялися, ніби не бачили один одного цілу вічність, вони влаштувалися на столиком однієї з кафетеріїв, що були розташовані поруч з піцеріями, елітними ресторанами та іншими закладами.
«Так…». Анна сказала, стиснувши склянку кави з молоком. «Хвилюєшся?»
«Я давно не відвідувала великі міста ось так». Настя надпила її капучино. «Нерозумно, напевно, боятися це – ми вже дорослі начебто».
Анна захихотіла. «Однак це не заважає тобі ностальгувати, дивлячись мультфільми про Барбі».
Настя посміялася. «Але вони допомагають мені зосередитися». В якийсь момент, вона помітила дівчину з волоссям кольору індиго, яка була одягнена в чорне вовняне плаття і довгі готичні чоботи.
Анна теж помітила її, і ця дівчина-індиго нагадала їм про їхні спільні подругу Роміну, з якої вони стали друзями після того, як вона врятувала їх пару років назад, і зараз Роміна була шанованим журналістом в Канаді, маючи блискучу репутацію.
Мобільник Анни видав монотонний звук нового вхідного повідомлення. Вона перевірила його, «Це Софія. Вона зайняв а перше місце в змаАннях!»
Софія була молодшою сестрою Анни, і була затятим фанатом тенісу. Вона почала грати, навчаючись техніці у професійного тренера, коли їх батько Фредерік отримав нову високооплачувану роботу. Софія прагнула
Як здавалося, лише недавно між сестрами Якіміні було сильне енергетичне напруга – вони не були друзями до того, як дізналися, що у батька була дитина від іншого женщи ни. Джош, їх старший брат створив перемир'я між сестрами і, нарешті, тепер вони дійсно стали близькі.
«Я думаю, нам варто подивитися балет». Настя сказала, пильно дивлячись в її смартфон. «Лускунчик або Лебедине Озеро?»
Анна знизала плечима. Вона знала, що Настя з дитинства любила дивитися балет, але зазвичай Анна не звертала внимани я на це прекрасне мистецтво, але їй було цікаво.
«Давай подивимося обидва?» Вона сказала.
«Дуже добре…». Настя не відривала очей від дисплея її смартфона.
Через н екоторие час, дівчата сіли на авіалайнер. Через дві години польоту, вони приземлилися в аеропорту Нью-Йорка. Їх переповнювало хвилююче відчуття – це місто було Легендою в усьому світі. І, звичайно, як будь-яке місто, він зберігав свої власні таємниці…
Вони сіли в таксі, і водій, який видався їм дивним через свого мовчання і того факту, що він не відводив очей від дороги, навіть не подивившись на них, відвіз їх в їх багатоповерховий готель «Нескінченне Сяйво», де для них були заброньовані номери. Приємний хлопець зустрів їх там і, давши ключі від суміжних кімнат , він попросив швейцара віднести їх багаж.
Анна і Настя увійшли в їх номер… Вони захоплено зітхнули, побачивши його – велике двомісне ліжко стояла перед величезним плазмовим телевізором, на двох нічних тумбочках стояли світильнику і ваза зі свіжими квітами, а за шторами золотого кольору переховувався чарівний вид Міських Вогнів.
Прийнявши душ, дівчата вирішили подивитися на місто після того, як вони повинні були зустрітися з гідом. Вони навіть не знали її або його їм єни, але хто б це не був, цей гід повинен був знайти їх сам.
Настя і Анна спустилися в хол «Нескінченно го сяйво я», який був оформлений в стилі Чиппендейл і був просякнутий запахом троянд. Подруги зачаровано дивилися на популярну рок-групу що стояла навпроти ресепшена, і в якийсь момент чийсь жіночий голос відвернув їхню увагу, «Анна Якіміні і Анастасія Ендрюс?»
Дівчата обернулися – перед ними стояла дівчина з волоссям кольору індиго, в чорних джинсах і темно-синій куртці з широким капюшоном.
«Це ми». Анна кивнула.
Ласкаво просимо в Нью-Йорк!» Дівчина-індиго привітно усміхнулася їм. «Я ваш гід, моє ім'я Джиллит».
«Дуже незвичайне ім'я». Настя помітила.
Джиллит знову посміхнулася. «Так, можливо. Я живу в іншому корпусі готелю навпроти. Це мої номери телефону і електронна пошта». Вона вийняла пару візиток з її гаманця і передала їх дівчатам. «Ви можете зв'язатися зі мною коли завгодно. Зараз ви можете оглянути місто, але в п'ять вечора тут, в конференц-залі готелю відбудеться перша лекція вашої програми».
«Добре». Дівчата кивнули.
«Що ж…». Джиллит кинула погляд на свої спортивні наручний годинник. «Розважайтеся!»