Чтение онлайн

Місіс Ліна Керш розповіла також, що її чоловік підтримував зв'язок з людиною на ім'я Річард Геймс, колишнім членом комуністичної партії; Геймс поділяв настрої Джека Керша, і коли останній одержав виклик на засідання комісії по розслідуванню антиамериканської діяльності, вони неодноразово зустрічалися й обговорювали можливі наслідки цього виклику.

Інші агенти поки що допитували хатню прислугу Кершів; від неї вони дізналися, що напередодні відльоту в Портленд Джек Керш одержав від Геймса зав'язаний пакунок, який він поклав у свій чемодан.

За

кілька годин у штабі ФБР у Вашінгтоні були з'ясовані усі подробиці життя Річарда Геймса. В заведеному на нього досьє значилося: до 1947 року Геймс був членом Комуністичної партії США. Він вийшов з партії, коли уряд змінив свій зовнішньополітичний курс. Геймс хотів у той час піти на дипломатичну службу і втратив би надію на це, якби не вийшов з партії.

В уяві агентів ФБР це відкриття замикало ланцюг доказів. «Містер Мур» більше не мав сумнівів у тому, що Геймс вийшов чи, вірніше, змушений був вийти з комуністичної партії з однією метою — закріпитися на дипломатичній службі, щоб і далі мати можливість безкарно «займатися шпигунською діяльністю». «Мур» був тепер переконаний, що чиновник департаменту сільського господарства Джек Керш був членом шпигунської організації і що пакет, який він одержав від Геймса і, не підозрюючи нічого, поклав у свій чемодан, являв собою міну сповільненої дії.

Шеф ФБР був настільки впевнений у правильності своїх припущень, що, відправивши телеграфом у Денвер наказ про арешт Геймса, одразу ж опівночі розсудив телефонним дзвінком президента Сполучених Штатів і повідомив його про наступне викриття важливої групи комуністичних агентів.

У цей час до вілли радника Річарда Геймса під'їхали чотири броньовані лімузини ФБР. Лише два агенти підійшли до дверей вілли, інші ж оточили сад і розмістилися біля вікон та чорного ходу.

На алеї перед віллою стояли два десятки розкішних автомобілів: Річард Геймс приймав у себе гостей. Дворецький знайшов хазяїна біля бару в зимовому саду. Той стояв, оточений гостями, з бокалом в руці.

— В чім с-справа, Бірнс? — з п'яною посмішкою спитав він дворецького.

— Містер Геймс, з вами хочуть поговорити два джентльмени. Але вони не в вечірніх костюмах…

— То хай забираються геть! — обірвав хазяїн і обернувся до гостей.

Але дворецький підійшов до хазяїна ще ближче.

— Вони наполягають на зустрічі з вами, сер, — промовив він.

Геймс розлютився.

— Та що це таке, Бірнс? У мене немає тепер часу. Викиньте цих хлопців на вулицю, якщо вони не хочуть піти! — Він посміхнувся до гостей, підняв бокал і випив за здоров'я дам, яких настійливість дворецького почала розважати.

— На жаль, я не можу цього зробити, — тихо відповів Бірнс. — Пани кажуть, що вони з ФБР!

Хоч Бірнс говорив дуже тихо, останні слова почули всі, і святковий настрій гостей відразу зник. Геймс вимушено посміхнувся і непевним голосом промовив:

— Пробачте, панове, мене викликають у справі… Я зараз повернуся.

З тією ж застиглою посмішкою на обличчі він попрямував через

великий зал до дверей вітальні.

Коли Геймс увійшов туди, назустріч йому підвівся молодий чоловік у квадратних окулярах, які робили його схожим на студента.

— Беріть пальто і йдіть за нами, — сказав він.

— Пробачте… — розгублено промовив Геймс. Другий агент підскочив до нього і, сунувши під ніс посвідчення, сказав:

— Не прикидайтесь дурником. Ми забираємо вас!

— Але ж у мене гості… Я не можу зараз іти, — спробував запротестувати дипломат.

Агенти байдуже знизали плечима. Дворецький тим часом приніс пальто й допоміг хазяїну одягти його.

— Скажіть хоч, у чому річ? — глухим голосом запитав Геймс.

— Про це ви дізнаєтесь у штабі, ходімте!…Дорогою Геймс трохи опанував себе, і коли його завели до місцевого штабу ФБР, він знову почав протестувати.

— Це скандал!.. — кричав він розлючено. — Я дипломат, у мене є громадські зобов'язання. Я вимагаю, щоб мене негайно з'єднали з моїм адвокатом. Поки він не прийде, я не скажу ні слова!

Один з п'яти агентів, що перебували у кімнаті, підійшов до нього, звелів йому зняти пальто і підсунув ногою стілець.

— Сідайте і не базікайте так багато!

Геймс сів, але одразу скочив на ноги.

— Я вимагаю адвоката!..

Важка рука опустилась на його плече й примусила знову сісти.

— Зізнайтесь у всьому, і ми покличемо адвоката! А до того — ні в якому разі!

— Але мені немає у чому признаватися. Це я можу вимагати від вас пояснень, чому мене тут затримують. Я ж не злочинець!

Чоловік, що стояв перед ним, трохи нахилився вперед і вигукнув йому прямо в обличчя:

— Так, ти не злочинець. Маєш рацію! Ти брудна огидна комуністична свиня! — Він підняв угору правицю, збираючись з усієї сили вдарити Геймса в обличчя.

З-за письмового стола хтось промовив тоненьким, майже жіночим голосом:

— Не треба, Дік, спочатку я…

Маленький на зріст чоловік з орлиним носом підійшов до Геймса.

— Ми не хочемо затримувати вас, містер Геймс, довше, аніж це необхідно, — сказав він з несподіваною доброзичливістю, підтягнув стільця, сів навпроти Геймса і пригостив його сигаретою. — Я дозволю собі відразу перейти до суті справи. Ви, звичайно, знаєте про повітряну катастрофу, що сталася недалеко від Денвера? От ми хочемо почути, хто доручив вам підірвати літак і хто взагалі керує вами.

Чиновник ФБР ставив свої питання таким безтурботним голосом, наче йшлося про якісь незначні формальності.

Геймс не відразу збагнув, про що йдеться.

— Керує? Мною? Про що ви говорите?.. І яке я маю відношення до повітряної…

Але йому не дали закінчити речення. За знаком слідчого до кімнати ввели негра — слугу загиблого Джека Керша.

— Розкажіть цьому панові те, що ви розповіли нам, — наказав один з агентів.

Негр покірно заговорив:

— Містер Геймс знає мене. Він знає, що я вже чотири роки працюю у містера Керша…