В океані

Переклад з російської Т. ЧЕРТОРИЖСЬКОЇ

Художнє

оформлення та ілюстрації В. ТОКАРЄВА

Море біля борту було димчастосинім, спліскувалося, мчало за корму довгими, спіненими хвилями. Ближче до обрію починався сріблястий просвіт, там ковзав «Сердитий» — низькобортний, швидкий красунь-корабель, як і «Ревучий». А біля самого обрію море знову ставало темнішим. Блискуча грань, ледь гойдаючись, відокремлювала його од сонячного, гарячого неба.

На високому містку ескадреного міноносця «Ревучий» сигнальник, старший матрос Жуков, опустивши бінокль, глянув мигцем на годинничок, що блиснув з-під рукава, і скоса подивився на Калядіна, який проходив повз нього.

Жуков не тримався за поручні, хоч свіжа хвиля хитала корабель. Знову підніс до очей свій випробуваний, потертий бінокль.

Вільно дихає Балтика після закінчення війни! Ожили морські шляхи! Ось знову стрій косих рибальських парусів забілів на горизонті, і Жуков одразу ж, як належить, доповів про них вахтовому офіцерові. І знову стій оце, вдивляйся невтомно у хвилі і хмари, хоч давно відсвяткували День Перемоги, навкруги наше, мирне море…

— Право на борт! — пролунав різкий голос командира корабля капітан-лейтенанта Бубекіна. — Курс двісті тридцять п'ять!

— Почати поворот вправо. Передати на «Сердитий»— тримати курс двісті тридцять п'ять градусів! — наказав сигнальникам вахтовий офіцер.

Молодший сигнальник Сучков поспішно причепив до снасті кінчик напіврозгорнутого прапора, потягнув тонкий прохолодний фал, квапливо перебираючи руками.

Легко, як завжди, фал заковзав по блоку верхньої реї.

Синьо-жовтий широкий прапор «спокій» — сигнал повороту вправо — злетів до верху щогли, вільно затріпотів на вітрі.

Але раптом кінчик прапора одірвався від снасті, полотнище згорнулось, вітер обмотав його навколо верхньої реї.

— Клеванти розчепилися! — почув Жуков голос старшини Калядіна.

Розчепилися клеванти — затискачі, що кріплять кінці прапорного полотнища до снасті… Заплутався прапор — на «Сердитому» не розберуть сигналу! Ганьба для сигнальників, затримується спільний поворот кораблів… Уперше сьогодні командир відділення Калядін допустив Сучкова до самостійної вахти — і ось…

— Очистити прапор! — крикнув капітан-лейтенант Бубекін. І тієї ж миті Жуков скинув із шиї ремінець бінокля.

— Потримай! — Він сунув

бінокль молодшому сигнальникові, кинувся до щогли.

Ще, здавалось, не встиг відзвучати наказ, а Жуков уже вхопився за скоб-трап. Біг до верху щогли вузькою, стрімкою драбинкою. З затиснутими в зубах стрічками безкозирки — щоб не зірвало вітром — видирався до верхньої реї.

Все далі під ногами місток, усе ближче прапор, що заплутався на реї.

На верху щогли качка відчувалася сильніше, вітер боляче різав очі.

«Ревучий» накренився, і далеко під ногами засиніли швидкі горбасті хвилі. Не перестаючи підніматися, Жуков міцніше вчепився в скоб-трап…

«Закрутиться голова, посковзнеться Льонька — і зірветься, впаде у воду або розіб'ється об палубу, — хвилювався внизу командир відділення Калядін. — Ні, Жуков не зірветься… Міцний хлопець, зразковий сигнальник… Я вже знаю, пуд солі з'їли з ним за роки війни… Сміливий, швидкий, як вітер… І качки не боїться зовсім… Он як піднявся до самого верху… А що як усе-таки зірветься…»

Але сам Жуков не думав про це. Думав про одне — як дотягтися до кінця реї, винесеного далеко вбік.

Ось він досяг самого верху, перегнувся, тримаючись лише однією рукою за скоб-трап.

Корабель хитнуло особливо сильно, Жукову перехопило дух, піняві хвилі котились під ногами. Проте він дотягнувся до прапора, розплутав його, зчепив кінець полотнища із зірваним фалом.

І ось уже спустився по скоб-трапу, стрибнув на місток, стояв ніби нічого й не було, тільки часто здіймалися груди під тільником і яскравіше блищали красиві чорні очі.

Він узяв бінокль з рук молодшого сигнальника, який дивився захоплено й винувато. Глянув на старшину. «Молодець, Льоню! Розвернувся, як у бойовому поході!», скаже йому зараз старий друг Калядін. Але старшина відділення сигнальників лише насупився, відвів очі, набираючи нове сполучення прапорів… Значить, на прощання не хоче миритися старий бойовий товариш…

І Жуков ображено зсунув густі жорсткі брови, швидко підняв бінокль, знову почав вдивлятися в море і небо… Отже, по-старому Калядін триматиметься осторонь нього, відмовчуватиметься, розмовлятиме тільки в строго службових справах.

Кінчається важка похідна вахта. В такі хвилини приємне очікування заслуженого відпочинку завжди охоплювало Леоніда, допомагало ще пильніше вдивлятися вдалину, чіткіше доповідати про побачене. Проходячи мимо Калядіна, любив обмінятись із старшиною, що з півслова розумів його, яким-небудь міркуванням, жартом, усмішкою.

Але сьогодні це радісне почуття змінив легкий сум, немовби передчуття неминучої втрати.

Незлагода з Калядіним почалася кілька днів тому, коли, збігши по трапу в кубрик, Жуков побачив старшину схиленим над аркушем паперу. Калядін підвів веснянкувате, карооке, з облупленим широким носом обличчя.

— Ось пишу…

Він не доказав, бо Жуков і так знав, що пише Калядін. Рапорт про залишення на надстрокову. Наближався строк демобілізації, тієї демобілізації, про яку у воєнний час, як про щось незвичайно прекрасне, частенько мріяли друзі. І раптом у мирні дні Калядін різко. змінив рішення, почав думати про надстрокову, вмовляти друга подати рапорт.