Чтение онлайн

Коли знаходився у свої кімнаті сам, то намагався спровокувати свою здібність, відтворював ситуацію, за якої Нелл світився червоним світлом у кривавому гаражі. Я пробував розлютитися, як тоді! Чимдуж гнівався на себе через своє прокляття – так я називав своє покликання! Як не старався, втоми так і не відчув. Всі мої імітування ситуації в гаражі були коту під хвіст.

Через півтора тижні Еллі отримала від Престона завдання і вирушила до Франції, аби виконати його. Перед відльотом вона сказала, щоб я не намагався навіть думати про те, що вона там робитиме. Повернувшись додому, дівчина не виглядала схвильованою. Дивовижна чорнявка мала притаманний їй гордий стан, поводилась буденно,

наче щойно повернулася з курорту, а не людину вбила. Не хотілось задавати їй ніяких питань, ставити у незручне становище. Ми продовжували наші посиденьки удвох, вже й ходили тримаючись за руки. Нікого не нагадує? Так поводять себе Террі і Стен! Не за горами складалася ще одна пара закоханих, вірніше захоплених один одним вартових.

Не спроста Еллі вибирала каблучку для своєї найкращої подруги! На вечері перед відрядженням Екона до Нікарагуа Стен і Террі повідомили про свої заручини, поділилися планами влаштувати грандіозне свято та запросити нас і ще багато-багато безсмертних, щоб вперше в історії володарі вічності могли насолодитися весіллям своїх братів та сестер. Престон Еквідж не був задоволений, почувши таку новину, але й заперечувати не став. Він, як батько нареченої, що віддає свою доньку заміж, благословив Стена і Террі, дав свою згоду. За родинним столом спостерігав також за подружкою Екона Мері. «Можливо, вона й знає, що її хлопець не здатен кохати. Але чи здогадується, що він вбивця і завтра прямує відняти чиєсь життя?»

***

Сонячні промені вигравали на хвилях океану, вони відблискували у воді, переливалися срібним мереживом. Ліс довкола нашого будинку був устелений зеленими килимами, дерева від легенького теплого вітерцю шаруділи листвою. Літо прийшло! Відколи став вартовим, я разом зі своїми соратниками відвідав уже друге щомісячне тренування Еквіджа. Я дізнався більше про зброю, якою опікувалися мої друзі: Стен вправно володів мечем, Террі влучно стріляла у будь-яку мішень зі свого арбалету, Екон жонглював маленькими сокирками, а Кефф майстерно порався з дерев’яною палицею із залізним стержнем усередині. Про решту ви вже знаєте.

Настав той день, коли Престон повідомив мене, що я найближчим часом відправляюся виконувати своє перше завдання, перше самостійне вбивство. Еллі бачила, що мені зле. Дівчина переконувала, що я це зроблю, знову наголошувала, щоб багато не думав з цього приводу, бо так буде тільки важче. Переддень мого від’їзду Стен і Террі обмовилися, що призначили дату свого весілля на сімнадцяте серпня, це мало бути через два місяці. Вони тішилися, їхні обличчя відтепер ніколи не покидала посмішка. Террі разом з Еллі вибирали святкову сукню, а Стен вигадував пригоди на парубоцький вечір.

Я прокинувся о п’ятій годині. Визирнувши у вікно, побачив таксі, що очікувало на мене. Я одягнувся, взяв свої кинджали, спустився сходами до низу. Еквідж віддав мені сумку, у якій знаходилися гроші, папка з документами, багато інших різних речей. Еллі вирішила провести мене і перед тим, як я сів у автомобіль, вперше пристрасно поцілувала у губи й тихо промовила, що все буде добре. Як казав Еквідж – «Все так, як має бути!» Таксі відвезло мене до аеропорту, там сів на літак компанії «Сетер», що доставив мене до пункту призначення, до мого об’єкту! У літаку зазирнув до валізи, що мені дав Престон. Там лежала інформація про мою мішень. Я поглянув на документи. Довідався, що жертвою буде дівчина із України.

Авері Січник проживала у містечку поблизу Києва. Її смертний вік складав всього вісімнадцять років, а чотири тижні тому вона вже відсвяткувала дев’ятнадцятиріччя. Українка не мала батьків, була залишеною сиротою! До повноліття проживала у дитячому

притулку-інтернаті, а зараз навчалася психології, підпрацьовувала в організації соціальної допомоги. З фотографії прикріпленої до досьє можна було сказати, що вона брюнетка, має блакитні очі і чарівливу посмішку. Сьогодні вона працювала до дев’ятої вечора, я мав спостерігати за нею після роботи. Папери повідомляли, що краще її вбити, коли вона буде йти через темний провулок додому. У валізі, окрім писемних матеріалів, знаходилися мої липові документи, на які мав взяти у автосалоні машину напрокат, аби з місця злочину непомітно забрати тіло жертви. Там лежали дублікати ключів від її однокімнатної квартири, копії кредитних карток.

Прилетівши до аеропорту о шостій вечора, відразу ж попіклувався про автомобіль. Потім рушив до споруди, в якій працювала Авері. У мене забракло терпіння очікувати на неї в машині. Я нишпорив навколо цієї будівлі, крадькома заглядаючи у вікна. Дівчина працювала на першому поверсі, було складно її не помітити. У момент, коли я зазирнув на її робоче місце, вона була зовсім одна, розмовляла по телефону. Блакитноока красуня голосно благала когось по той бік трубки не віддавати «документи у руки людей, які зовсім не тямлять у вихованні дітей». Авері просила про відмову від доручення якимсь особам опіки над осиротілим хлопчиком. Дівчина з розпачем поклала слухавку й, згадавши про пізній час, зібралася додому.

Вона йшла вулицею, а я, їдучи у машині, намагався не потрапляти їй на очі. Обігнавши Авері, зупинився недалеко від темного провулку, де мені наказано було її вбити. Це було ідеальне для злочину місце – довкола не чути ні душі! Сховався у темній тіні й діставши свій кинджал переконував себе, що зараз це зроблю. У голові лунали сумніви, проте потрібно було діяти. Я стояв мовчки, очікував приходу Авері… Дівчина прямувала у мій бік, я був готовий завдати удару, але щось завадило і я прогавив таку можливість– не зміг безжально встромити ножа їй у серце. Я проклинав себе, що не упорався зі своїми роздумами. «Повертатися додому з невиконаним завданням не можна!» Набравшись сміливості, прийняв рішення, що вб’ю Авері пізніше – дочекаюсь, поки вона удома ляже спати, задрімає, а потім прокрадусь у квартиру і виконаю свою місію!

Вечір був тихим і спокійним. Я обережно відкрив ключами двері апартаментів дівчини, ледь чутними кроками підбирався до її ліжка. Вона походила на милого янгола, який заснув, стомившись від праці! Її тіло здавалося таким незахищеним, невинним!

«Що я роблю?.. Чи з моєї голови витекли мізки? Так не можна! Це неправильно! Дівчина жила без батьків. Напевно, натерпілася вдосталь! Я не можу її скривдити! У чому її вина? За що вона таке заслужила?.. Я б ніколи не нашкодив сироті! Не можу її вбити лише за те, що може втратити душу, про яку сама не знає! Не буду цього робити й іншим не дозволю!» – ці факти збуджували, непокоїли, дратували.

Покинувши квартиру Авері без жодних доказів своєї присутності в ній, тримав ціль у аеропорт. Я гадав, що удома змушу Престона не вбивати нещасну сироту, хоч не вірив у його поблажливість. Тоді я так вважав, ймовірно, бо відтягував момент зізнання самому собі, що не зможу втекти від свого прокляття. Всі мене переконували: «Так має бути!». Все одно їм не вірив! Я уявити собі не міг, що та мила з вигляду дівчина за кілька днів стане моєю, як казав Адам, найпершою ідеєю. Ідея полягатиме у її захисті! Там, у квартирі, я заприсягся, що нікому не дам її скривдити, моя клятва стала сильнішою за мій розум. Сила безсмертного, що мав, тепер вся була сконцентрована на єдиній миті – не дозволити жодному скривдити дівчину! «І нехай хтось лишень наважиться пальцем її доторкнутися!»