Чтение онлайн

— З Америки. Це дуже далеко звідси.

Спартак стенув плечима.

— Не знаю. Втім, байдуже — в нас у школі зібрані люди з усього світу. Знай же: ці підлі римляни завбачили все. Якщо гладіатор відмовляється від бою, його вбивають. Сьогодні побачиш сам.

— Ліпше я загину, ніж на потіху юрби вбиватиму іншу людину!

— На жаль, якщо один з гладіаторів відмовляється від бою, вбивають і другого. Якщо таке повторюється кілька разів, то за жеребом розпинають кожного десятого або двадцятого гладіатора школи.

— Невже нема ради? — вигукнув Бен.

— Є! — Спартак пильно подивився на співрозмовника

й раптом широко всміхнувся. — Чомусь я відчуваю до тебе довіру. До того ж ти говориш, як освічена й розумна людина. Важить і те, що ти дужий. А мені потрібен помічник і можлива заміна. Атож, заміна… Вже три ночі мені сняться лихі сни. Кружляють наді мною чорні птахи з бронзовим пір’ям і, як стріли, пускають свої пера у мене. Я ховаюсь од них у печері, й там підстерігає мене страхітливий полоз із людською головою. Він обплітає мене й душить, тріщать кістки. “Хто ти?” — кричу я, силкуючися послабити жахливі обійми.

“Твоя доля”, — сухо шелестить він, торкаючись мене роздвоєним язиком. І я прокидаюсь. Одначе, нам пора. Ходімо.

Він невесело засміявся і, підхопивши Вена під лікоть, повів за собою.

— Поснідаємо з мого посуду, а ввечері, після боїв, як тебе не вб’ють, звісно, видадуть постійний, олив’яний.

На одинадцяту ранку глядачі почали заповнювати місця в амфітеатрі просто неба. Арена була потрушена сріблястим піском, музики, сховані в нішах, пробували інструменти. Щоб звірі не кинулись на глядачів, арену відгородили високою сіткою з великими вічками. Посеред арени височів якийсь предмет, напнутий білим покривалом. За знаком розпорядника покривало зірвали, й усі побачили чоловіка, прив’язаного до стовпа. Колишній гладіатор був убраний Прометеем, але вигляд його не узгоджувався з образом гіганта. По двох тижнях ув’язнення обличчя його було змучене, тіло виснажене.

…Гладіатори, привезені з Капуї, сиділи замкнені й на слух коментували події. Бен уже начепив наколінники, тьмяно блищав новий щит, металевий пас був оздоблений мудрованим карбуванням. За жеребом йому випало виступати у важкому озброєнні, б’ючись коротким римським мечем. Беновим супротивником виставили Спартака, озброєного тризубом та сіткою. Його зброя поступалася важкій Беновій. Та Спартак не журився, навпаки, по-дружньому підбадьорював Бена, коли той хмурнів, поринаючи у свої думи.

Знову заграла музика; оголошено про вихід Спартака та Бена — “ватагів з далеких варварських країв”. Бен нап’яв шолом і насунув на обличчя важке металеве забороло.

Вони вийшли на арену й зупинились, щоб звикнути до яскравого світла. Глядачі схвально загули — гладіатори їм припали до вподоби; такі гіганти трапляються не часто. Гладіатори розійшлися в протилежні кутки арени й по команді почали сходитися. Обидва були оголені до пояса, й могутні м’язи грали під шкірою. Бен поклав не битись, а майстерно імітувати зіткнення, намагаючись відтворити напругу справжнього бою і заразом не пошкодити Спартака. “Спартак має жити!” — так розважив Бен. Збоку могло здатися, що Кросбі провадить бій на всю силу — та то було блискуче імітування. Бій точився красиво, але… безкровно. І “шляхетні” глядачі захвилювалися, затюкали. Господар школи — він спостерігав з проходу — стиха гукнув:

— Жвавіш, варвари невмивані. А то…

Бій тривав півгодини, й гладіатори явно потомилися.

Рухи їхні сповільнилися, реакція ослабла. Металеве забороло нагрілося, і їдкий піт заливав Бенове обличчя. Він кілька разів навмисне відводив свого щита набік, коли Спартак робив випади, та диво дивне: удари не досягали мети. Бен удав, ніби наступає. Він зробив фальшивий випад, ще один, розраховуючи, що лезо меча пройде мимо. Тієї ж миті Спартак відскочив убік, і Бен жахнувся: меч із тупим звуком врізався у Спартакову шию. Кров тугою цівкою вдарила з перетятої артерії. Спартак заточився, і на обличчі його з’явилося зачудування. Він зблід і, спираючись на тризуб, укляк, а тоді повільно завалився на бік. Впустивши меча, Бен нахилився над ним.

— Прости, Спартаку, я не хотів!

Спартак спробував усміхнутися, але кутки його рота тільки ледь здригнулися.

— Я це зрозумів з самого початку, — прошепотів він, дивлячись на Бена тяжким поглядом, — очі йому закочувалися. — Пам’ятай про нашу розмову. Все готове до повстання, але потрібен проводир.

Язик йому вже німів, коли він вимовив останні слова.

— Обіцяю тобі! Я зроблю все, що ти нами; слив! — вигукнув Бен. Спартакове обличчя злагідніло, очі заплющились, рвучко шарпнулася рука.

Бен спроквола встав і з ненавистю поглянув на хижі збуджені обличчя глядачів. Він переводив погляд з одного обличчя на інше і бачив у очах жорстокий садистський вогонь. Багато хто вирішив, що повалений гладіатор поранений і що другий чекав на їхній присуд. І вони хапливо опускали великий палець донизу — добити! Раптом Бен здригнувся, йому здалося, що він божеволіє. У третьому ряді біля центрального входу сиділа… Патті. І на її ніжному обличчі застиг вираз розкоші, й свій великий палець… вона елегантно відстовбурчила вниз. А трохи вище, за кінокамерою завмер сам Еліот.

Бен зірвав із себе маску й кинув на Еліота такий погляд, аж той сахнувся, хоча їх відокремлювало понад двадцять метрів.

Потім Бен повернувся і, сповнений рішучості, рушив з арени до своїх нових друзів…

До директорської приймальні містер Кін зайшов близько дванадцятої. Дебелий, самовпевнений, з дорогою сигарою в зубах, він здавався втіленням таланистого ділка. Патті, зодягнена в щось навдивовижу ефірне й неймовірно дороге, дріботіла поруч, ухопившись за Еліотову руку, як довірлива дитина.

Містер Кін обвів приймальню здивованим поглядом. Які зміни за такий короткий час! Куди поділись кольорові фотографії, вмонтовані в стіну? І вікно прорубали в іншому місці. І молоденька секретарка йому була незнайома. Дивно. Щось тривожно ворухнулось у його грудях. Патті холодним поглядом уп’ялась в Еліотове обличчя.

— Повідомте містерові Гекслі, красуне, що прибув містер Кін. Я не встиг попередити про візит, дуже квапився з радісною для нас обох звісткою.

— Містерові Гекслі? — перепитала секретарка, насилу відірвавши затуманений погляд від телеекрана, де Чарлз Бронсон [4] розвалював голову черговій жертві. — Ви маєте… на увазі містера Дормана?