Чтение онлайн

— А з якого б це лиха мені брехати?

— Будьте розумні. Врахуйте, нам відомо все, і зараз я це доведу. Учора пізно ввечері, десь на ніч, що вашого будинку підійшла машина. З неї вийшли фрейлейн Бергер та офіцер Мюллер. О котрій годині це сталося?

— А звідки мені знати, коли я давно лягла спати? Усі тутешні рано лягають. Але я чула і впізнала свою німкеню з голосу. — Варвара Іванівна чомусь вперто уникала навивати Крістіну на ім'я, вона й сама не годна була б собі дати ради, чому саме. — Потім мотор

знову загув, і машина поїхала, а я знову заснула.

— Проте який був час?

— Було темно, а тепер рано темніє… Може, одинадцята минула, а може, ще ні…

— А куди ж офіцер подівся?

— Який офіцер?

— Той, що заходив у дім.

— Я вже казала, пане, ніхто не заходив. Ось тільки вона сама, хоч її хтось привіз машиною. Було темно, я вже давно спочивала в ліжку.

— А до вас особисто так-таки ніхто й не завітав?

— Чому ж? Мало кого несе нечиста сила. Оце причалапало одне одоробало…

— От і гут! — зрадів Хейніш. — Значить, хтось приходив?

— Авжеж…

— І заходив у дім?

— Навіть не питаючись, вдерся…

— Хто ж він?

— Відомо хто — ваш вояк. Вимагав млека, яйка… Нажерся і пішов… Він приходив раніше, не цієї ночі…

— Базікаєш багато! — гримнув Хейніш.

— Так ви ж самі питаєте.

— От що, домовимося так: відповідаєш на два запитання, — він розчепірив пальці, — лише на два, і йдеш собі геть.

— Які ще запитання?

— Скажи, солдат, що приходив до тебе, був переодягнений партизан чи радянський розвідник? Хто цей бандит?

— Та ваш власний бандит, німецький…

— Що? — збичився Хейніш. — Зараз я з тобою, російська відьмо, інакше побалакаю!

Варвара Іванівна нараз відчула неймовірну слабкість в усьому тілі. Різкий біль у грудях — там, де б'ється серце, — обпік вогнем, мов струмом. Стиснув, мов залізними лещатами, і не давав дихати. Вона відчула, що ось-ось впаде, і збирала до крамі останні сили, щоб не впасти, щоб гордо вистояти перед цими виродками до кінця.

— Хитруєш, матко! — Хейніш витяг пістолет. — Ось бачиш? Хочеш кулю в лоб? Відповідай швидко! З ким ти зустрічалася перед приїздом фрейлейн? Ну!..

— Не «нукай», ще не запріг…

— Кого ховала в домі?

— У домі — я та миші, а вони самі ховаються…

— Ти що, знущаєшся з нас? — і Хейніш точним коротким порухом фахового м'ясника вдарив Варвару Іванівну, мов рубонув, рукояттю в обличчя.

Варвара Іванівна схопилася за серце, за своє хворе серце, як і тоді, коли побачила Мюллера. Вона ковзнула останнім, уже несвідомим поглядом по Крістіні і повільно похилилася на підлогу…

— Фрейлейн Крістіно, хлюпніть на цю відьму води!

Та коли Крістіна нахилилася над Варварою Іванівною з графином і склянкою в руках, вона побачила, що все марно, що життя пішло із серця цієї мужньої жінки, яка нічого не встигла зробити, окрім одного

й величного, — вмерти Невідомим солдатом Батьківщини і смертю своєю запалити Вічний вогонь людської пам'яті. А більше вона не встигла нічого…

— Ну, то що ця стара? — запитав Хейніш. — Прийшла до тями?

— Вона вмерла, — здушено відповіла Крістіна, ледь стримуючи сльози.

— Дідько б її узяв! — спересердя вилаявся штурмбанфюрер. — З якогось одного, виключно службового удару… Фрейлейн Бергер, ви вільні — це видовище не для вас. А ви, Майєре, накажіть прибрати труп… Кеслере, що маємо робити далі?

— Клята стара, — буркітливо мовив пивний черевань, — усю гру зіпсувала… Доведеться потягти ниточку з іншого кінця. Експерти дійшли висновку, що Зазроєв з гвинтівки не стріляв. Іншої зброї ніхто і ніколи у нього не бачив, а кулю пущено з пістолета системи «Вальтер».

— Ваші пропозиції?

— А що, коли все-таки фрейлейн Бергер… — обережно почав Кеслер, уп'явшися оченятами в затіяних мішках в обличчя Хейніша, аби не проминути й найменшої його гримаси. Добре відав, як ревниво ставиться штурмбанфюрер до своїх протеже і як слідкує за їхнім зразковим виконанням обов'язків. А фрейлейн Бергер викликала особливу його увагу. Той факт, що штурмбанфюрер подарував перекладачці «Майн кампф» великого фюрера, для Кеслера не становив секрету. Кинути тінь підозри на Крістіну — значить, якоюсь мірою зазіхати на авторитет самого Хейніша. Адже він власноручно складав документацію на зарахування фрейлейн Бергер до СД. І все ж Кеслер наважився висловити свою думку: — Інтереси Великонімеччини…

— Коротше, які у вас докази? — роздратовано перепинив його штурмбанфюрер.

— Виходячи із загальновідомої прихильності Мюллера до гарних жінок і зокрема до Бергер, неможливо уявити, щоб він і на поріг не ступив її квартири. А якщо це так, — уже впевненіше провадив Кеслер, — то він там цілком міг натрапити на невідомого, котрий, як випливає з донесення Есмеральди, буцімто з'явився дещо раніше. А тоді, — хвацько завершив Кеслер, — сутичка між двома півнями та ще напідпитку неминуча!

— Ви що, усе це верзете свідомо, Кеслере? — здивовано звів брову Хейніш.

— А чому б ні? Бергер — дівчина принадна, аж тут — фронтові пристрасті, молодечий запал, те, се… А фрейлейн мовчить із зрозумілих причин — не хоче зіпсувати свою цнотливу репутацію…

— І що ж, ви пропонуєте арештувати фрейлейн Бергер?

— Саме так, гер штурмбанфюрер. Вона може виявитися тим відсутнім кільцем, через який не тримається купи весь ланцюг перебігу подій.

— Цікава версія, Кеслере, — іронічно зауважив Хейніш, — просто захоплююча. У мене є до вас одне-єдине запитання. Як ви гадаєте, коли Мюллер побачив, за вашою кримінальною термінологією, невідомого півня, він що, панічно кинувся навтьоки?