Чтение онлайн

— Я ніколи не розповідала Богзові про свої плани, — сказала я.

— Та ти розповіла усьому командуванню! — мовив Гейл. — Це ж була умова, за якої ти погоджувалася стати Переспівницею. «Снігоу вб’ю я».

Який зв’язок між переговорами, які я вела з Коїн, вимагаючи надати мені виняткове право вбити Снігоу по закінченні війни, і цією незаконною мандрівкою в Капітолій?

— Я хотіла його вбити, але не такою ціною, — мовила я. — Те, що відбувається зараз, це справжня катастрофа.

— Гадаю, згодом це назвуть успішним виконанням плану, — сказав Гейл. — Ми проникли у ворожий табір, довівши,

що оборона Капітолія не найкраща. Про нас сповістили в усіх новинах. Тепер у місті хаос, а Капітолій кинув усі сили на наші пошуки.

— Повірте мені, Плутарх просто у захваті, — додала Кресида.

— Це тому, що Плутархові байдуже до жертв, — мовила я. — Головне — видовищні Ігри.

Кресида з Гейлом знову й знову намагалися мене переконати. Полідевк кивав на згоду. Тільки Піта мовчав.

— А що думаєш ти, Піто? — запитала я його.

— Я думаю... що ти досі не уявляєш, який вплив маєш на інших, — з цими словами він підняв вище закуті в кайданки руки й сів. — Ніхто з загиблих не був ідіотом.

Вони знали, що роблять. І йшли за тобою, бо вірили, що ти справді здатна вбити Снігоу.

Не знаю чому, але саме його слова переконали мене. Однак якщо Піта має рацію, — а він таки має рацію, — то виходить, що я заборгувала всім, і віддати цей борг можна тільки в один спосіб. Витягнувши з кишені паперову карту, я, сповнена рішучості, розпластала її на землі.

— Кресидо, де ми?

Крамниця Тигріс містилася за п’ять кварталів від Столичного кільця, а отже, і від резиденції Снігоу. Ми були дуже близько, та й «секрети» в цій зоні для безпеки мешканців резиденції були деактивовані. У нас уже є дещо для маскування, а якщо використати ще й хутряні вироби з крамниці Тигріс, то з’являється непоганий шанс дістатися резиденції непоміченими. А тоді що? Звісно, особняк охороняється двадцять чотири години на добу і оснащений камерами відеостеження й величезною кількістю «секретів», які активуються при найменшому русі.

— Нам потрібно виманити Снігоу з будинку, — мовив Гейл. — А тоді підстрелити.

— Він узагалі з’являється на людях? — запитав Піта.

— Не думаю, — відповіла Кресида. — Принаймні всі його останні промови транслювалися прямісінько з резиденції. А це було ще до того, як повстанці дісталися Капітолія. Гадаю, таким обачним він став після того, як Фіней публічно розповів про його злочини.

Саме так. Тепер не тільки тигріси ненавидять Снігоу, а ще й низка людей, які дізналися, як він учинив з їхніми друзями й родинами. Щоб виманити його з резиденції, потрібне диво. Наприклад...

— До мене б він вийшов, — мовила я. — Якби мене зловили. Він би точно зажадав публічної страти. Просто на сходах свого особняка... — я зробила паузу, щоб народ перетравив мою заяву. — Тоді Гейл зможе сховатися серед публіки та пристрелити його.

— Ні, — похитав головою Піта. — В цьому плані забагато «але». Снігоу може вирішити не вбивати тебе, а віддати на тортури, щоб отримати інформацію. Або ж накаже катувати тебе публічно, а сам сховається. Або ж уб’є тебе в особняку і тільки тоді виставить твоє тіло напоказ.

— Гейле? — обернулась я до Гейла.

— Занадто серйозне рішення, щоб приймати його, не обмізкувавши. Можливо, у крайньому разі, якщо все інше не вдасться... Треба ще поміркувати.

В

тиші, яка запала, ми почули над головою тихі кроки Тигріс. Мабуть, час зачиняти крамницю. Тигріс замкнула двері, можливо, захлопнула ставні. За кілька хвилин панель на верхівці сходів ковзнула вбік.

— Піднімайтеся сюди, — почувся рипучий голос. — Дам вам поїсти.

Це вперше відтоді, як ми тут з’явилися, вона заговорила. Не знаю, чи це в неї від народження, чи виробилося за роки практики, але й муркотіла вона, як кицька.

Коли ми вилізли сходами нагору, Кресида запитала:

— Ти зв’язалася з Плутархом, Тигріс?

— Ще ні, — знизала плечима Тигріс. — Він сам здогадається, що ви в безпечному місці. Не хвилюйтеся.

Хвилюватися? Та я відчула неймовірне полегшення з того, що мені не даватимуть прямих указівок з Округу 13, а отже, не доведеться їх порушувати. Або вигадувати неоковирні виправдання своїм діям за останні кілька днів.

На прилавку лежало кілька черствих куснів хліба, шматок запліснявілого сиру і півпляшечки гірчиці.

І я пригадала, що тепер і в Капітолії не всі їдять удосталь. Я не могла не сказати Тигріс, що в нас іще залишилися деякі припаси, але вона заперечно похитала головою.

— Я майже нічого не їм, — мовила вона. — А якщо і їм, то тільки сире м’ясо.

Вона занадто вжилася в образ, але я вирішила не розпитувати. Мовчки зішкребла плісняву з сиру й розділила його на п’ять порцій.

За вечерею ми дивилися останні капітолійські новини. Уряд повідомив, що нас залишилося всього п’ятеро. За інформацію про нас обіцяли величезну винагороду. Кілька разів наголосили на тому, що ми надзвичайно небезпечні. На екрані з’явилися ми з автоматами в руках: капітолійцям показали, як ми стріляли в миротворців, але вирізали ті кадри, де мутанти відривали голови нашим товаришам. Особливу увагу приділили застреленій мною жінці. Вона лежала там, де ми її залишили, з грудей стирчала моя стріла. Перед зйомкою їй освіжили макіяж.

Ніхто не переривав капітолійської трансляції.

— Повстанці не робили сьогодні заяв? — запитала я в Тигріс. Вона похитала головою. — Схоже, Коїн гадки не має, що зі мною робити, коли виявилося, що я жива.

Тигріс гортанно засміялася.

— Ніхто не знає, що робити з тобою, дівчинко.

А тоді вона змусила мене вдягти пару хутряних штанів, хоча я й не могла за них заплатити. Від таких подарунків не відмовляються. Та й у підвалі було холодно.

По вечері ми спустилися вниз і продовжили міркувати над планом. Нічого путнього не спадало на гадку, але всі ми погодилися, що більше не варто пересуватися містом гуртом — слід розділитися й проникнути в резиденцію, а далі вже з’явлюсь я — приманка для президента.

Я погодилася на такий план, щоб уникнути подальших суперечок. Однак якщо я вирішу здатися раніше, то дозволу не питатиму.

Ми змінили пов’язки, знову прикували Піту до сходів і вмостилися на ніч. А за кілька годин я прокинулася — і виявила, що Піта з Гейлом ведуть тиху розмову. Я не могла не підслухати її.

— Дякую за воду, — сказав Піта.

— Без проблем, — відповів Гейл. — Я завжди прокидаюся вночі.

— Щоб перевірити, чи Катніс досі тут? — запитав Піта.

— Щось таке, — визнав Гейл.