Панько

Панько останній ускочив у дерев'яний великий цебер до чотирьох товаришів

і гукнув машиністу:

– Пускай!

Цебер почав спускатися в шахту спершу тихо, а далі все швидше й швидше. Він хитався на всі боки, і шахтарі повинні були часом відпихатися від стін, щоб не вдаритись об їх, – тоді б усі сторч головою могли полетіти в шахту з розбитого

цебра. Але шахта була не глибока; чорні стіни промайнули швидко, й шахтарі вже були на дні.

– Ну, вилазь! – сказав Панько й сам вискочив перший, держачи в руках динамітові патрони. Товариші почали вилазити за їм з струментом у руках.

Зараз же біля сторчової шахти пробивано новий хідник. Але величезна брила кам'яна, зустрівшись на дорозі, не давала йти далі.

Конец ознакомительного фрагмента.