Чтение онлайн

Коли він говорив, хвастаючись та смокчучи, я виявила, що якщо наполовину заплющу очі, то можу бачити як він вбирає силу. Я бачила як вона витікає з теля, як кров, у Вальдо. А теля зменшувалося. Воно дійсно було менше, ніж тоді, коли я його вперше побачила, так, ніби він поїдав маленьке створіння живцем. Вальдо використовував наймогутнішу магію у нашому світі, що позбутися нас. Немає нічого могутнішого ніж сила хранителя. Я була готова закричати.

Ого запитав про тунель у повітрі, за допомогою якого викрали Аласдаіра та мого батька. Вальдо вже був готовий піти і піднявся. Пурпурові шати не могли приховати його

приземкувату слабкість коли він стояв, хоча вони цілком прикривали дурнуватий трон на якому він сидів, високо завалений подушками, щоб підвищити його.

– Ми знали, що на Скаррі є особлива магія, - сказав він жваво.

– Тітонька Бек, - погодилася я.

Він швидко глянув на мене – майже так, ніби йому було мене шкода.

– Не Бек, хтось ще, - туманно сказав він. – Я мав запобігти їхнім намаганням якимось чином вплинути на бар’єр. Щоб зробити це, я потребував безцінного заручника, оскільки Логранці вірили, що Скарр тримає нашого улюбленого Принца Хьюго. – Він надіслав Ого презирливу легесеньку посмішку і моє серце впало. Усмішка цілком ясно давала зрозуміти, що він знав ким саме був Ого. – Це була кропітка робота але, між нами кажучи, Мевенне та я добре впоралися із цим тунелем.

Я не була здивована, що Мевенне була пов’язана із цією справою. Все збігалося. Ого також не був здивований. Він виглядав навіть ще похмуріше.

– Припускаю, вона допомогла викрасти Аласдаіра тому що хотіла, щоб її син Донал став Верховним Королем Халдейців після смерті Фарлана?

Раптом Вальдо опинився на іншому боці великої кімнати.

– Або до, - сказав він. – А принесення у жертву того іншого їх сина, ідіота Івара, виказувало непорушну лояльність його матері та батька справам Халдейців. Поза підозрами. Я наполягав на цьому, в обмін на те, що зроблю Донала Верховним Королем. Але звичайно ж, справжнім правителем всіх Халдейців буду я. – Він доторкнувся золотих смуг на його шиї. – Ну й повеселюся ж я.

В вигляду його обличчя, із жорсткими очима, я знала, що Вальдо збирається вбити нас зараз.

– Пробачте мені, мої любі, - сказав він. – Я маю відвідати декілька страт. Публічних. – Він кивнув, так, ніби запрошував нас піти з ним. Але він не запрошував. Ділянка скелястої стіни, розміром з двері, слухняно відкотилася до нього. Він вступив у отвір, і ділянка зачинилася за ним.

– Швидко! –крикнула я. Але Ого вже тупотів по сходах, якими ми зайшли. За хвилину він повернувся.

– Він зачинив рот рибині, - сказав він мені. – Ми не можемо вибратися.

Я всілася на дурнуватий трон, оскільки мої ноги тремтіли настільки сильно, що я більше не могла стояти. Ми були у пастці, залишені вмирати. Ого впевнено сказав:

– Бек знайде нас, і твій батько; серед них багато людей з магічними здібностями. Вони прийдуть. – Його обличчя стало навіть ще похмурішим, коли я пояснила що вони не можуть звільнитися самі або звільнити нас. Величезна сила теля, віддана Вальдо, легко поглине їхню магію. Їх стратять, і вони навіть не дізнаються що трапилося із нами.

Тоді Ого спробував розв’язати теля, але жоден з вузлів не роз’єднувався, навіть коли він ударяв по ним своїм мечем. Бідне створіння було заплутане у своє власне джерело сили. Лише Вальдо міг звільнити його, а він цього ніколи не робить.

– Принаймні він не залишив нас у темряві, - сказала я, намагаючись виглядати бадьоро. –

І я впевнена, ми щось таки придумаємо. – Це не звучало переконливо. Хіба могло воно так звучати? У мене в голові не було жодної ідеї, що робити.

Ого ввічливо посміхнувся мені, тож я зрозуміла, що він здогадався про мою безпорадність. Він підійшов та сів біля мене на підлозі, обережно, щоб не вигнути чотири пір'їни Грін Гріта у його поясі для меча, і сказав, втішаючи:

– Я знаю, ти придумаєш.

Я подумала про дороговкази Грін Гріта, що завели нас сюди.

– Звичайно, Грін Гріт не завів нас сюди, щоб ми були поховані заживо, - сказала я. – І чомутут все ще є світло? Вальдо не зробив би нам таку послугу. Хтось ще тримає світло для нас.

– На що ти дивишся?- питання Ого ніби надійшло з далечини. Я дивилася на потік сили, що рухався по підлозі, від тремтячого теля, і крізь скелю, там де зник Вальдо. Якщо я дивилася на нього дійсно наполегливо, з напівприкритими очима, крихітні мерехтливі фрагменти піднімалися угору і ламалися у ще крихітніші пушинки світла, що пливло у темряві та освітлювало кімнату.

– Це телятко, - сказала я. – Воно дає нам світло. Не дивлячись на те, що воно знесилене, воно все одно допомагає нам.

Ого схвильовано підскочив.

– О, теперя розумію, - сказав він. – Вальдо видав себе, коли сказав, що жоден з хранителів не може використати свою силу напряму проти іншого хранителя. Це означає, що інші хранителі не можуть протистояти йому, щоб звільнити крилатого бика, тому що Вальдо наповнений силою цього хранителя, але вони роблять усе що можуть, щоби допомогти тобізробити це.

– Мені! – крикнула я. – Як я можу…

– О, не починай всі ці свої “я бездарна малюсінька істота”. – Він був дійсно сердитий. – Подумай наскільки задоволений був Плаг-Аглі побачивши тебе, коли ми були на Землі Самотності. І пам’ятаєш як Леді сказала, що тебе видатні здібності? А Вальдо щойно хіба не казав, що на Скаррі є особлива магія, яку він мав відвертати від доступу до бар’єру? Він мав на увазі тебе! Це не про Аласдаіравін казав, що схопив безцінного заручника; це твій батько,щоб ти нічого не намагалася зробити. Добре, що ти цього не зрозуміла, бо ми би ніколи сюди не потрапили.
– Ого нахмурився. – Що мене бентежить, це чому Вальдо залишив мене на Скаррі. Чому він просто не вбив мене щоб позбавитися назавжди?

– Бик, - глухо сказала я. – Він захищав тебе, але зараз не може.

Ого виглядав тріумфуючи.

– Ось, розумієш. Ти вже знаєш про це значно більше, ніж ти думаєш. – Він схрестив руки та став перед мною. – Давай, владнай це, сказав він рішуче. – Звільни бика перш ніж Вальдо всіх повбиває. Я зроблю все що ти накажеш.

Думаю, я почувалася найдурніше ніж будь-коли. Щоб зайняти час, я підійшла та стала біля потоку сили і спостерігала як він піднімається над моїм взуттям як в’язка рідина чи найтоншій шовк, який коли-небудь робили. Я також могла його чути. Він видавав слабкий тринькаючий звук ніби рій бджіл або далека гроза. Це нагадало мені гімн Мудрих Жінок: “Я грім бика, що бодає”І це змусило мене подумати про інші частини гімну.