Чтение онлайн

Хілон

Сам я певен, що там учителі ні в чім не можуть зрівнятися з тобою. Все ж я мушу до їх піти.

Антей

Що змушує тебе?

Хілон

Учителю, зоставшись при тобі, я став би долею тобі подібний.

Антей

Чому ж та доля так тебе лякає?

Хіба вже я остатній між співцями?

Хілон

Не між співцями, ні…

Антей

Але між людьми?

Хілон

Я

не кажу — остатній, але ж правда, що ти в громаді не займаєш місця, належного твоєму талану.

Антей

А ти ж якого маєш запобігти, коли скінчиш ту школу Мецената?

Хілон

Я можу стати ритором в тій школі, а згодом в академії де-небудь.

Або поїду в Рим. Там дуже добре ведеться вихованцям Мецената, бо рід його там досі має силу, як повелось від Августа часів.

Та поки що, то я й тепер, ще учнем, вступити можу в хор панегіристів самого Мецената.

Антей(схоплюється обурений)

Ти? Ти вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту?

О, краще б ти навіки занімів, позбувся рук, оглух, ніж так упасти!

І се був мій найкращий ученик!…

Пауза.

Хілон

Учителю, прийми ж мою подяку…

(Подає Антеєві гроші, добувши з калитки.)

Антей (відштовхує його руку)

Геть! Я тебе нічого не навчив!

Іди з очей!

Хілон, похнюпившись, виходить.

Герміона

Даремне ти, Антею, не взяв від нього грошей. В нього батько сто раз від нас багатший. Сяк чи так, а се ж твоя заслуженина.

Антей

Мамо! нічого я не заслужив, крім ганьби!

Герміона

Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер. Справді, сину, ми зійдемо на пролетарський хліб.

Чи буде ж добре, як твоя родина просити піде пайки дармової до тих римлян, що ти так ненавидиш?

Антей

Ще маєм хліба власного доволі.

Не прогнівляй богів.

Герміона

На все їх воля…

Запевне, так хотілось Афродіті, щоб я замість багатої невістки дочку рабині-танцівниці мала прийняти в дім…

Антей

Ще не кінець докорам?

Герміона

Се не докори, сину, тільки правда.

Чи ти ж не дав на викуп за Нерісу всю спадщину по батьку й добру пайку свого зарібку?

Антей

Вже ж не Афродіту винуй у тому. Всі боги Еллади мені веліли викупить з неволі малу дитину еллінського

роду.

Адже могла б дістатися у рабство твоя дочка, моя сестра…

Герміона

Ох, сину, до того мало що й тепер бракує!

На викуп за Нерісу ми стяглися, але на посаг нашій Евфрозіні навряд чи стягнемось. А чим же доля старої дівки краща, ніж рабині?

Антей

Сестра моя й без посагу цінніша від всіх багацьких дочок.

Герміона

Хто ж те знає?

Вона ж у нас не ходить, як римлянка, по всіх усюдах. Завжди в гінекеї та все в роботі. А хоч би й пішла куди на свято, то в її уборах ніхто і не подивиться на неї.

На дверях від гінекея стає Евфрозіна, але Герміона того не завважає і править далі.

Неріса все причепуриться якось, а Евфрозіні то немає й стрічки.

Евфрозіна (молода, але вже не юна, убрана по-буденному, видно, тільки що від роботи. Нахиляється і обіймає матір.)

Матусенько! Навіщо ті стрічки?

Як є краса, то нащо їй покраси?

А як нема, то стрічка не поможе!

(Сміючись, цілує матір і випростується.)

Як, мамочко, заправить голуб'ята?

Я вже зварила їх.

Герміона (встає)

Не руш, не руш, я їх сама заправлю — ти не вмієш!

(Поспішно йде в хату.)

Евфрозіна (підходить до Антея і кладе йому руку на плече)

Чого ти, братику, так засмутився?

Се знов матуся тута воркотіла?

Ти не вважай — то вже стареча звичка.

Антей (відповідає не одразу, мов не почув її слів. Слова після паузи прориваються у нього, мов не своєю силою)

Хілон мене одбіг.

Евфрозіна (здивована)

З якої речі?

Антей

Вступити хоче в хор панегіристів.

Евфрозіна

Та що ти кажеш?!

(На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою.)

Ба, я не дивую.

Він розумом хисткий.

Антей

А таланом всіх переважив, мовби на наругу!

Евфрозіна

Мені здається, той Аполлодор, що втік до тебе з школи Мецената,

Хілона й таланом переважає, не тільки розумом. Я наслухала, як він проказував із «Антігони» Гемонову промову — далебі, я ледве сльози здержати здолала!