Чтение онлайн

– Дякую, пане Кольраун.

Бойовий маг трону Просперо Кольраун, що ніжився в басейні з лікувальними грязями, – це він відгукнувся рухом брови на заклик «агов, хто там!» – ще раз ворухнув бровою. Мовляв, немає за що. Свої люди: я вам келих морсу, ви мені кого-небудь заарештуєте. Цей атлет, як і всі послідовники Нихонової школи, більшу частину життя проводив у байдикуванні, уникаючи зайвих рухів. Зате поодинокі спалахи його активності, як правило, супроводилися катаклізмами, стихійними лихами та скороченням чисельності

населення.

Присівши за столик і сьорбнувши морсу, барон подумав, що збори в термах нагадують йому інші збори в подібній обстановці. Пригадується, це спричинило знамениту дуель, куди масштабнішу, аніж дурний двобій з корнетиком. Сім років тому Конрад фон Шмуц і прокуратор Цимбал ніжилися в термах Кара-Калли, коли Просперо Кольраун посварився зі своїм другом, капітаном лейб-варти Рудольфом Штернбладом. Зараз капітан лежав на тапчані долілиць, віддавши кволе тіло на поталу масажистові, глухому як пень – щоб був байдужий до стогонів підопічного й не дослухався до бесід знатних осіб.

Той, хто бачив Штернблада під Вернською цитаделлю, міг би підтвердити: капітан так самісінько блаженно охав біля Совиної брами, заколюючи шостого підряд трольха-воротаря.

Антонін Тератолог, коронний друнґарій Департаменту Монаршої Безпеки – у народі, пошепки, «Дамба» – теж був присутній тоді в Кара-Каллі. Великий Сліпий, прозваний так за байдужість до будь-яких справ і занять, крім захисту царственно! особи від зазіхань зловмисників, – цієї миті Антонін байдуже стругав яблуко мініатюрним ножичком і складав скибочки на блюдце, впереміш із родзинками.

Виходив гарний орнамент у стилі «делірій».

Зате лейб-малефактора, старого Серафима Нексуса, не було в лазні під час подій семирічної давнини. Кавалер ордена «Шкідник Божою Милістю» з трояндами та бантами, Серафим дрімав у кріслі, сопучи і прицмокуючи. Напевне, ніч видалася бурхлива, і години без сну далися старому взнаки. Так би подумав кожен, хто не був на корткій нозі з паном лейб-малефактором, а хто був з ним на короткій нозі, той нічого не думав і давно кульгав.

– Доброго здоров'я, бароне! – сидячи на бортику, помахав рукою голий товстун, наймиліший і найпривітніший волхв Месроп Серкіс, голова Тихого Трибуналу, у минулому – некромант, почесний доктор столовертіння.

Лише однієї людини із присутніх барон не знав. Нічим зовні не примітного чоловіка, повністю загорнутого на східний манір у простирадло з червоною облямівкою. Впізнавати його без відповідного розпорядження було б поганим тоном.

Нічим не примітний чоловік із розумінням посміхнувся.

І ледь повернув голову до прокуратора.

– Конні, дозволь відрекомендувати тобі декого з моїх гостей! Його величність, нині й навіки славний Едвард II інкогніто!

Барон вирішив обмежитися вставанням і поклоном – церемонним, але не над міру. Раз інкогніто, значить, інкогніто. Хто він такий, щоб суперечити бажанням короля?

Знатність

роду фон Шмуців, що боролися під стародавніми прапорами Гйорта Засновника, чин і ранг Конрада, а також близьке знайомство із прокуратором Цимбалом цілком виправдовували запрошення в таке високоповажне товариство. Навіть якщо взяти до уваги оманливу легковажність ситуації. Вчителі фехтування відзначають, що найважче битися без штанів, а голому – взагалі майже подвиг. Тут, у термах, всі були без штанів, голі та розслаблені, привітні та усміхнені. Але терпкий аромат бою витав у повітрі.

Дивно, але трагедія в «Притулку героїв» викликала реакцію, порівнянну зі спробою державного перевороту.

– Не будемо ходити манівцями, бароне! – король чудово зрозумів думки обер-квізитора і ще раз посміхнувся, підбадьорюючи нового гостя. – Ніч і без того стомила нас… Скажіть, у вас є версія зникнення квесторів?

– Загибелі, ваша величносте, – делікатно, але твердо виправив Конрад. – Думаю, що голова Тихого…

– Конні!

У голосі прокуратора Цимбала кривея м'який докір. Мовляв, тон був запропонований і прийнятий. Міняти його тепер на казенний у самовільному порядку – зайве.

– Даруйте, ваша величносте. Я мав на увазі, що шановний Месроп, скоріш за все, встиг повідомити вам про записи, виявлені в кулі-обсервері. І про зчитування залишкових еманацій аури, героїчно початому вігілою Кукіль у моїй присутності.

Товстун Месроп кумедно підвів плечі.

– О, бароне, ви просто ріжете мене без ножа… Зізнаюся, я не вивчив рапорту пані Кукіль належною мірою – мене відволікли інші справи. Генрієтта ризикнула без підготовки зчитувати еманації?!

– Ризикнула.

– Це заслуговує нагороди. І що?

– У возах, що від'їхали від «Притулку героїв» після сутички, лежали мерці. Так сказала вігіла, а в мене немає підстав їй не довіряти.

– Виходить, квестори загинули… – тихо, самими губами, шепнув бойовий маг Просперо. – Ми розглядали й цей варіант. Але, відверто кажучи, я сподівався…

Король жестом перервав мага.

– Версія, бароне! У вас вона є?

– У мене вона була, ваша величносте. Відразу після перегляду даних обсервера в палатах Тихого Трибуналу.

– Яка саме?

Це було в характері Едварда II: брати бика за роги. Придворні лизоблюди за голову хапалися: як можна належною мірою улестити його величність, якщо невгамовна величність вимагає відразу перейти до справи? А справи, окрім вихвалянь, може, і немає зовсім…

– Порушення орденського Заповіту й «Пакту про нейтралітет». Надмірна активність Чорного Аспіда. Вихід безглуздої гри для натхненної молоді за межі відведеної для ігор території.

– Що я вам казав, добродії! – Едвард засяяв, хоч це погано поєднувалося зі звісткою про загибель шістьох людей. Такі зміни настрою також були властиві його величності: виграш партії