Обитель героїв
Шрифт:
«Був молодий, – відверо сказав маг. – Хотів тут і зараз, усе й відразу».
Він розповів, що до гомобестій, частковий гуманізм яких полегшує поєднання психо-лекалів, прийшов через роки, а спершу замахнувся на неможливе. Піднявши руку, Анрі запитала:
«Кого саме, шановний колего, ви взяли за типологічну основу? Великих бійців минулого? Хижих тварин? Демонів?»
Відповідь змусила її прикусити язика.
Як вихідний зразок Крістобальд Скуна взяв геральдичних монстрів!
Йейл (герб д'Естрем'єрів) – рудувато-чорний антилопоїд з іклами вепра-сікача і вбивчими
Гербів вистачало для найзбоченіших комбінацій.
Перші два десятки добровольців, намагаючись у хвилину бойової люті ототожнювати себе з кошмаром геральдики, набули воістину дивовижних властивостей. Але на жаль, вади взяли гору над досягненнями! У мирному житті нещасних переслідували страшенні розлади тіла й розуму, Шестирукому Крі довелося розробити складнющий курс відновлення, рятуючи друзів, що дали згоду на експеримент. Найвищі покровителі гіпнота насилу владнали ряд справ, списавши криваві бійки, вчинені бідолахами, на епідемію амокоїдальної берсеркії, що панувала тоді в Реттіі, Мірондалі та гірській частині Південного Анхуесу.
«Розум людини неспроможний тримати під контролем таку трансформацію, – сумовито зітхнувши, підбив підсумок Крістобальд. – Тут можливий лише найпростіший домінант: захищати цих, губити тих… Об'єктів захисту не повинно бути надто багато, інакше домінант пливе. Якщо ситуація різко змінюється, геральдильєрос – „одержимі геральдикою“ – не здатні змінити поведінку, пристосовуючись до обставин. Кому потрібен боєць-психопат, якого навіть сигнал сурми не змусить відступити або вдарити на інший фланг? Чудовиськам місце на гербах: там вони безпечні й навіть привабливі…»
Вивчаючи біографії квесторів, Анрі з'ясувала, що Джеймс Рівердейл пройшов навчання в гомобестіарії храму Шестирукого Крі. В архівних даних промайнули уривчасті відомості про те, що дід квестора, граф ле Бреттен, значився серед близьких друзів Крістобальда Скуни. Зараз він багато років не полишає родового маєтку, його вважають відлюдьком…
Дивись, подруго.
Дивись і не відвертайся.
Граф-відлюдько, привид юнацької гордині гіпнота Скуни, на перехресті Чума дотримується найпростішої домінанти: захищає цих і губить тих.
Чи не час викликати Просперо Кольрауна?
З молодих квесторів після раптової атаки із засідки відносну боєздатність зберегли лише двоє: молоденька вовчиця, вся в крові, та командор загону, дуже
Затуляючи безпорадних молодиків, гриз дагу й злобно клекотів чарівний дідок, один погляд на якого міг довести випадкового глядача до божевілля.
На цей момент барон з товариством устигли покинути вершину пагорба, атому не бачили головного, що відкривалося для Анрі з балкона. Рибальські човни на озері Тітікурамба причалювали до західного берега, і рибалки в чорному, з піками напереваги, готувалися взяти участь у забаві.
Вігіла закинула голову до неба й оглушливо заіржала.
Де б не ховався зараз розумник-Гіббус, віслюк повинен був почути.
SPATIUM XVIIIПоказання Андреа Мускулюса, лейб-малефіка або Двадцять днів по тому
– Де перебували ви, добродію?
– Коли вігіла Кукіль заіржала на весь Чурих, я перебував у Вежі Досліджень, у лабораторії для мирної праці за номером 36-фіс.
– Ви були сам?
– Ні. Зі мною були Наама Шавазі, близнюки Крученики, Растіньйоль і Растіньяк, а також магістр Нанус Пумпільйо, більш відомий як Фалып-Дудар.
– Чим ви займалися?
– Я перевіряв усіх присутніх на наявність прихованого поганого прикусу, здатного поза їхнім бажанням впливати на хід експериментів з оперативної умбрології.
– Продовжуйте.
– Почувши іржання, я підійшов до вікна, з якого пані Шавазі люб'язно зняла художній морок, і побачив, як віслюк вігіли Кукіль летить до балкона Вежі Вічних Покоїв.
– Вас це не здивувало?
– Анітрохи. Я знав, що віслюк вігіли – мірабіл.
– Звідки?
– Коли ми вперше зустрілися, Анрі… м-м.. вігіла Кукіль була верхи.
– Ви в курсі особливих властивостей мірабілів?
– Моріс Джаррі, мій приятель – спадковий тулпаролог. Він розповідав, що три ячмінні поля, які спустошують за правильного вигодовування лошака-мірабіла, якимось чином трансформуються на рівні Найвищих Емпіреїв у єдине поле, можливе лише теоретично. Його властивості на практиці дозволяють мірабілу використати складки тріадного просторово-часового континууму, згідно з «Конвергентним динамікумом чудес» Ейзельберта Шеффена…
– Досить. Що було далі?
– Я побачив, як вігіла Кукіль скочила на віслюка і помчала вниз, до далекого перехрестя. Там ішов бій, і я подумав, що це досить пікантне видовище…
– Ви про бій?!
– Ні, я про Генрієтту. Верхи на мірабілі, з балкона Чуриха, в самому шовковому халатику на голе тіло, без пояса… Вітер бив їй в обличчя, і халат, строго між нами, більше нагадував плащ.
– Досить. Що ви побачили потім?
– Коли халат почав нагадувати плащ?
– Ні. Ми говоримо про подальший розвиток подій.