Чтение онлайн

Сім літер P,написаних на зворотному боці маски, враз наштовхнули Ленґдона на думку про «Божественну комедію». На мить він уявно повернувся на віденську сцену, де читав лекцію під назвою «Божественний Данте: символи пекла».

— І ось ми з вами спустилися, — сказав він голосом, посиленим через гучномовці, — крізь дев’ять кіл пекла до центру Землі й зіштовхнулися сам на сам із сатаною.

Із цими словами Ленґдон продемонстрував декілька слайдів із зображенням сатани в різних мистецьких творах: на «Мапі пекла» Боттічеллі, мозаїці флорентійського

баптистерію та лячного чорного демона, чиє хутро замастилося темно-червоною кров’ю його жертв, — таким зобразив його художник Андреа ді Чоне.

Ми з вами, — продовжив Ленґдон, — спустилися кудлатими грудьми сатани, пішли у зворотному напрямку, коли сила тяжіння змінилася, і виринули з похмурого підземного світу... щоби знов узріти зорі.

Ленґдон демонстрував слайди, аж поки не дійшов до зображення, яке показував раніше: то було відоме полотно Доменіко ді Мікеліно з флорентійського собору, на якому Данте в червоній мантії стояв під стінами Флоренції.

— Якщо уважно придивитися, то ці зорі можна побачити.

І Ленґдон показав на зоряне небо, що вигнулося дутою

над головою Данте.

— Як бачите, небеса утворює низка з дев’яти концентрич- них сфер довкола Землі. Ця дев’ятишарова конструкція раю покликана врівноважувати дев’ять кіл підземного царства. Як ви, мабуть, уже помітили, число дев’ять часто повторю- ється в Данте.

Ленґдон зробив паузу й відсьорбнув води, даючи публіці можливість перевести дух після моторошного спуску до пекла й запаморочливого сходження до світла.

— Отже, зазнавши жахів пекла, ви, напевне, відчуваєте бажання якомога швидше вирушити до раю. На жаль, у світі Данте не все так просто. — Він театрально зітхнув. — Для тою щоби піднятися до раю, ми всі маємо — як у переносному розумінні, так і в буквальному — видертися на гору. — І Ленґдон показав на полотно Мікеліно. На обрії, за фігурою Данте, здіймалася до небес самотня конічна гора. Її оповивала спіраллю стежина, що щільними уступами піднімалася вгору. Цихуступів-витків спіралі було дев’ять. Ті- сю стежиною важко видряпувалися жалюгідні голі фігурки, зазнаючи на своєму шляху всіляких покарань.

Це гора Чистилище, — оголосив Ленґдон. — І, як це не сумно, важке й виснажливе сходження дев’ятьма колами є єдиним шляхом із глибин пекла до пишноти раю. І ви ма- єте змогу бачити, як цей шлях долають розкаяні душі... і кожна з них платить сумірну ціну за конкретний гріх. Заздрісники мають іти із зашитими очима, щоби не мати змоги заздрити; пихаті мають нести на спинах важкі камені, щоб ті притискали їх низько до землі в смиренні; ненажерливі мусять іти до раю без питва й харчів, щоб зазнавати болісних мук голоду; а хтиві мають видряпуватися до раю крізь пекуче полум’я, щоб очиститися від полум’я пристрасті, яке спалює їх зсередини. — Ленґдон зробив паузу. — Але перш ніж вам гарантують великий привілей іти цією горою й очищатися від власних гріхів, ви мусите поговорити ось із цим індивідом.

Ленґдон увімкнув слайд, що зображав великим планом один із фрагментів полотна Мікеліно, де біля підніжжя гори Чистилища сидів на троні крилатий янгол. Біля його ніг низка розкаяних грішників очікувала своєї черги бути допущеними

до шляху, який вів догори. Як це не дивно, янгол тримав у руках довгий меч, вістрям якого штрикав першого чоловіка в черзі.

— Хто з вас знає, що робить цей янгол? — вигукнув Ленґдон.

— Штрикає когось мечем у голову? — спитав хтось із залу.

— Ні.

— Штрикає когось в око? — озвався ще один голос.

— Знову ні.

Аж ось почувся впевнений голос обізнаної людини.

— Пише в того чоловіка на лобі.

Ленґдон усміхнувся.

— Схоже, хтось у цьому залі добре вчив твори Данте в школі.

Він знову кивнув на полотно.

— Авжеж, можна подумати, що янгол штрикає того бідолаху мечем у лоба, але це не так. У поемі Данте янгол, який стоїть на варті біля входу в чистилище, пише дещо вістрям меча на лобах тих, хто хоче потрапити до раю. «І що ж він пише?» — можете поцікавитися ви.

Ленґдон зробив ефектну паузу.

— Як це не дивно, він пише єдину літеру... яка повторюються сім разів. Чи знає хто-небудь із присутніх, яку літеру піп пише сім разів на Дантовому лобі?

— Літеру Р\— вигукнув голос із публіки.

Ленґдон усміхнувся.

— Авжеж. Літеру Р.Ця літера Розначає «peccatum», тобто латиною «гріх». А те, що вона написана сім разів, є сим- иолом septem pecatta mortalia, відомих також, як...

— Сім смертних гріхів! — вигукнув інший голос.

— Чудово. Отже, лише здолавши всі щаблі чистилища, можна спокутувати свої гріхи. Із кожним рівнем, на який ви і-ходите, янгол стирає одну з літер Рна вашому чолі, тож коли ви доберетеся до вершини, усі сім Рна вашому лобі будуть зчищені, а ваша душа очиститься від усіх гріхів. — Ленґдон підморгнув. — Недарма це місце зветься чистилищем.

Ленґдон виринув зі своїх спогадів і побачив, що Сієнна дивиться на нього, стоячи над купелею.

— Сім Р? — спитала вона, повертаючи його до дійсності й киваючи на посмертну маску Данте. — Кажеш, це послання підказує, що нам слід робити?

Ленґдон швидко розповів їй про Дантову гору Чистилище, про літери Р,що означають сім смертних гріхів, та процедуру їх зчищення з чола грішника.

— Зрозуміло, — продовжив Ленґдон, — що Бертран Цо- (іріст як фанатичний прихильник Данте неодмінно знав про і ім літер Рта процедуру їх зчищення з лоба грішника як u і осіб наближення до раю.

Сієнна завагалася.

— Гадаєш, Бертран Цобріст намалював ці літери на масці, бо хотів, щоби ми... в буквальному сенсі стерли їх із неї? Ти це хочеш сказати?

— Наскільки я розумію, це...

Роберте, навіть якщо ми зітремо їх, то як це нам допоможе? Ми ж тоді матимемо на руках абсолютно чисту маску!

— Може, — мовив Ленґдон і обнадійливо всміхнувся. — А може, й ні. Гадаю, тут є дещо більше, ніж бачить око. — І він кивнув на маску. — Пам’ятаєш, я казав тобі, що розбіжність кольорів лиця й звороту маски спричинена нерівномірністю їх старіння?