Чтение онлайн

Це були останні думки філософа Майбороди. Після цього йому думати вже не доводилось — саме не було ніякої змоги мислити.

Од Майбородиної філософії не залишилося сліду в науковій літературі. І то шкода, бо він у своїй філософії був не сам. Це була ціла філософська школа — в ній були священики, професори, генеральші, інженери — люди поважного

віку, що багато бачили в житті своєму. Це була велика філософія, хоч і протилежна Марксовій. І зараз ще й сьогодні мені доводиться зустрічати багато статечних людей, що мислять як Майборода в усіх подробицях, але ніхто з них ніколи не хотів признаватись, що вони позичили свій світогляд у скромного касира Майбороди. Вони цитували всяких чисто авторів — од блаженного Августина до Ллойд Джорджа, але ніхто з них ані слівцем не згадав філософа Майбороду.

А втім, ніхто з попередників Майбороди не формулував цієї філософії так просто, так коротко, так послідовно до кінця.

Але це ще не все — власним своїм життям Майборода дав небачений, славетний приклад своєї філософії.

Ляда знову звелася вгору. У трюм увійшло троє... але це були не турки. На плечах у них блищали погони — сині з сріблом, зелені з сріблом.

За ними увійшов ротмістр — у погонах жовтих з сріблом.

— Ну дорогой! — сказав ротмістр. — Ми убєділісь, што ви дєйствітельно нє бальшевік. Руминскаму правітельству не гразят нікакіє непріятнасті ат вашева ісчезнавєнія. Ви свабодни. Пажалуйтє навєрьх!

Уперше за все життя Майбороду зрадив його філософський розум.

Він не зрозумів, що хотів сказати ротмістр. Але ротмістрові слова були такі ласкаві й привітні.

Майборода звівсь на ноги й виліз з трюму. За ним слідом вилізли ротмістр і троє офіцерів. Раптом Майборода відчув щось холодне на потилиці. Він хотів оглянутись, але вибухнув страшний крах, в очах замигтіли зелені кола, й Майборода поваливсь на палубу.

Господа офіцери підхопили тіло свого філософа, розгойдали його й викинули за борт...

— Врангелівці втікли на паруснику з Одеси в Руминію! — гукали хлопці, продаючи вечірню газету.

Я купив газету, прочитав і замислився. На цьому паруснику загинув Майборода! Загинув від рук послідовників своєї філософії!

Я побіг до професорів, до генеральш, до Пузанова, до всіх послідовників Майбородиної філософії.

— Загинув Майборода! — гукав я їм. — Майборода загинув від вашої руки!

Але послідовники вороже-здивовано поглядали на мене.

— «Какой Майборода?»

Я обігав всіх, кого знав, і ніхто не сказав ні слова в пам'ять Майбороди.

Вони не схотіли навіть балакати про нього.

Один тільки інженер (він казав мені раніше, що теорія Айнштайна спростувала марксизм і довела існування боже) сказав:

— Майборода? Єто тот, што украл дєньгі?

Украв гроші! Наче він украв їх у них, а не в ненависного їм радянського народу!

Я пішов од них геть.

— Бідний Майбородо!

Вони зреклися тебе, скромного касира, свого філософа.

Вони й надалі цитуватимуть Августина, Ллойд Джорджа, Розанова, Мережковського і Бем-Баверка.

Вони ні слівцем не згадають тебе, свого єдиного, справжнього, щирого, неприкрашеного філософа — філософа Майбороду.

КІНЕЦЬ

Подається за першодруком:

Йогансен М. Майборода. Оповідання // Всесвіт. — 1925. — № 11; 16; 18.

Ймовірно, це уривки більшого за обсягом твору — повісті (див.: Інтермедія патосу // Літературний ярмарок. — 1928. — №1 (131). — С. 199) або роману (див.: Йогансен М. Автобіографія. — У кн.: Йогансен М. Поезії. — К.: Радянський письменник, 1989).

Збережено лексичні, стилістичні та правописні (за незначними винятками) особливості авторського тексту.