Чтение онлайн

Дбайливо сам доглядав він, годував і стежив за своїми годованцями в «Новому ковчезі», як прозвав він відсік «космічного звіринця» з піддослідними тваринами: свою улюбленицю сибірську лайку Пулю, яка так страждала від невагомості, що її довелося прив'язати за попонку до підлоги; кішку Мурку, що плавала в повітрі, лавіруючи хвостом і лапами, й народила в дорозі п'ятьох котенят, які не уявляли собі інших умов, окрім невагомості; пару мишей; варана, якого доводилося годувати, обов'язково імітуючи стрибки шматочків неначе живої їжі; і голуба, що втратив на кораблі усяку

здатність літати.

Невеличким оранжевим півмісяцем, як маленький Місяць в останній чверті, поставала в корабельному вікні Венера, планета раннього, як хотів вірити Ілля Юрійович, життя, планета бур…

Флагманський зореліт «Знання» замикав ланцюжок з трьох кораблів. Попереду йшов радянський корабель-розвідник «Мрія», названий так на честь першої космічної ракети, що стала десятою планетою сонячної системи.

Посередині летів американський корабель «Просперіті» («Процвітання»).

Кораблі летіли не до Венери, а поперед неї, по власній еліптичній орбіті навколо Сонця. В момент, коли вони підійдуть до її орбіти, Венера мала як би наздогнати їх; тоді всі три кораблі стануть супутниками планети, яку можна вивчити з висоти, перш ніж флагман «Знання», взявши американців з «Просперіті», сяде на її поверхню. «Мрія» і «Просперіті» мали лишитися супутниками Венери на весь період досліджень її поверхні, несучи на собі паливо на зворотний шлях для себе і для флагмана, котрий витратить свої запаси на спуск і піднімання.

Та все змінило страшне повідомлення…

Корабельний радист Олекса, блідий, із скам'янілим лицем, з'явився в отворі радіорубки, наче не наважуючись увійти в кабіну керування, де сиділи в кріслах, прозваних зуболікарськими, пристебнуті через нестерпну невагомість ремінцями командир Богатирьов та інженер Добров, заглиблені в програмування електронно-лічильної машини. Олекса одним поглядом передав Іллі Юрійовичу все, що скоїлося.

Богатирьов рвучко повернув обертове крісло, став квапливо відстібати ремені.

Олекса переступав з ноги на ногу, магнітні підошви, які притягали його до підлоги, зрідка клацали.

Добров також повернувся. Кремезний, з крутим лобом і бритим черепом, він зовні не приваблював, був надто заклопотаний і раціоналістичний. Здивовано дивився він на радиста, що мовчав.

— «Мрія»… метеорит… — тільки й міг вимовити Олекса.

Лише два найбільших у світі телескопи, в Криму і в Скелястих горах Америки, могли стежити за рухом трьох надзвичайно малих зірочок, і лише вони зафіксували спалах на місці головного корабля, що блиснув зіркою, яка миттю народилася і навік згасла…

Так закінчив свій шлях корабель-розвідник «Мрія», що зустрівся з метеоритом. Розпливлася в холодній порожнечі безформна хмаринка, в яку перетворилася і мандрівна залізо-нікелева брила, і чудовий витвір розуму тисяч людей, і три відважних чоловіки з цілими світами почуттів, сподівань, мрій.

Тяжка тиша в космосі, безмірна, всепоглинаюча, стискуюча. Тиша на Землі — це ціла симфонія непомітних звуків, шурхоту, скрипу, далекого собачого гавкання чи шуму поїзда, цвірчання коників у траві, потріскування меблів…

З

космосу в кабіну не долетіло і не могло долетіти ніяких звуків.

Ілля Юрійович, незвично похмурий, обважнілий, чув тільки годинникове цокання. Воно краяло серце. Ніколи він не гадав, що цокання може бути таке гучне, галасливе, гірке…

Нарешті він підвів голову, оглянув товаришів.

— Тяжке горе, друзі, тяжке… — сказав він, завзято закручуючи на руці прив'язаний ремінець. — Удар метеорита — і нема більше товаришів наших…

Олекса відвернувся.

Добров перебирав перфоровані картки для математичної машини. На його скроні тіпалася жилка.

— По-людськи не уявити нічого гіркішого, — вів далі низьким басом Ілля Юрійович, — а все ж таки не тільки в цьому біда.

Добров підвів голову, поклав на пульт картки, акуратно пристібнув їх пружинкою.

— Розрахунок простий, — мовив він. — Тепер тільки два кораблі. — Голос його перервався.

Ілля Юрійович уважно глянув на нього:

— В тім і горе.

Добров заговорив сухо, офіційно:

— «Програма, пункт другий. Інструкція, пункт сьомий. На випадок неможливості лишити на орбіті супутника два кораблі з запасами палива на зворотний шлях для всіх трьох від спуску на планету утриматися». Ні нам, ні американцям тепер на Венеру не спуститися. — І, відстібнувши ремені, він рішуче підвівся з крісла; його магнітні підошви цокнули.

Олекса обернувся.

— Це що ж! — гнівно кинув він. — Товаришів наших втратили… за сто мільйонів кілометрів до самої Венери дістались… І тепер повернути назад? Ні! Не бути цьому!

Ілля Юрійович сумно подивився на Олексу. Добров поморщився.

— Обережність — сестра розрахунку, — вів далі він, — обмежимося перевіркою висновків автоматичних станцій. На Венері є що розвідати і через хмарний покрив.

— Що правильно, то правильно, — задумливо підтвердив Богатирьов.

— Уточнимо період обертання — раз, вивчимо атмосферу і вплив на неї Сонця — два, складемо радіолокаційний глобус Венери — три… Дослідимо магнітне поле — чотири, вивіримо полюси — п'ять…

— Не будьте арифмометром, Романе Васильовичу! — перебив Олекса. — Все це вже робили і можуть зробити автомати. Їх висновки ви уточните, і годі. Летіти в космос треба було в ім'я Землі… в ім'я таємниць її розвитку, а щоб відкривати — треба бачити!

Добров знизав плечима.

Олекса рвучко обернувся до Іллі Юрійовича:

– Ілля Юрійовичу… прошу вас… За інструкцією на випадок неможливості посадки дозволяється використати планер.

— Для спуску універсального автомата, — нагадав Добров.

— До біса автомат! Пустіть замість нього мене! — випалив Олекса.

Богатирьов насупився.

— Планер не повертається, Олексо, — серйозно сказав він.

— Я знаю, — мовив Олекса. — Мені зовсім не просто наважитися… Але ж лікарі в ім'я науки прищеплювали собі чуму. Хай я залишусь на Венері, та я повідомлю по радіо все, що побачу. Опишу форми життя. Можливо, виживу до нової експедиції. Я вельми прошу. Мені потрібен тільки планер…