Марсіянин
Шрифт:
Кілька в’язок парашутів послідовно розкрилися, щоб сповільнити наш спуск, а тоді Мартінез вручну повів нас на посадку, використовуючи маневрові двигуни, щоб скинути швидкість і корегувати курс. Він відпрацьовував це роками і впорався просто відмінно. Він перевершив усі можливі сподівання, посадивши нас всього за дев’ять метрів від запланованого місця. Хлопець упорався, як бог посадок.
Дякую, Мартінезе! Можливо, ти врятував мені життя!
Не бездоганною посадкою, а паливом, яке залишилося. Сотні літрів невикористаного гідразину. Кожне молекула гідразину містить чотири
Я вийшов на ПКД, щоб перевірити. АСМ і досі мав 292 літри соку в баках. Вистачить майже на 600 літрів води! на хтозна-скільки більше, ніж потрібно!
Одна лиш тут заковика: вивільнення водню з гідразину – це, гм, принцип роботи ракетного палива. Стає дуже, дуже спекотно. І небезпечно. Якщо робити це в кисневому середовищі, то вільний гарячий водень вибухне. в кінці утвориться H2O, але я вже буду надто мертвий, щоб цим втішатися.
Загалом, гідразин – речовина проста. Німці використовували його для ракет прискорення на своїх винищувачах (і, час від часу, підривалися на ньому).
Змішуємо гідразин з каталізатором (котрий я дістану з двигуна АСМ) – і він розкладеться на азот і водень. не втомлюватиму вас хімією, але в результаті реакції п’ять молекул гідразину перетворюються на п’ять молекул невинного N2 і десять молекул мого любого H2. на проміжній стадії цієї реакції утвориться аміак. Хімія, дурепа недбала, гарантує, що певна кількість аміаку не прореагує з гідразином, а так і залишиться аміаком. Вам подобається його запах? А він скоро стане значною складовою мого щодень бридкішого існування.
Хімія на моєму боці. Питання тепер у тому, як примусити цю реакцію протікати повільно і як зібрати водень. Відповідь: я не знаю.
Певно, я щось придумаю. Або помру.
Хай там як, є речі набагато важливіші: заміна Кріссі на Сінді просто нестерпна. Можливо, «Компанія з трьох» після такого провалу вже не зможе бути такою, як раніше. Час покаже.
РОЗДІЛ 4
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 32
Я натрапив на кілька недоліків мого плану.
Ідея була в тому, щоб зробити 600 літрів води (її кількість обмежується кількістю водню, яку я зможу вивільнити з гідразину). Це значить, що мені потрібні 300 літрів рідкого кисню.
Кисень я можу створити досить легко. Паливний агрегат АПМ заповнює свій 10-літровий резервуар для CO2 за двадцять годин. Генератор кисню перетворить його на O2, а тоді регулятор атмосфери помітить високий вміст O2 і витягне його з повітря в основні резервуари Дому. Коли вони наповняться вщерть, я муситиму перемістити O2 в резервуари марсоходів чи, навіть, скафандрів.
Але я не можу створити його швидко. Якщо набирати по півлітра CO2 на годину, знадобляться двадцять п’ять днів на те, щоб дістати
Також є проблема зберігання водню. Повітряні резервуари Дому, марсоходів і скафандрів разом дають рівно 374 літри об’єму. А для всіх складових води мені знадобляться приголомшливі 900 літрів.
Я зважив, чи не використати в якості «резервуара» один з марсоходів. Об’єму точно вистачить, але він не розрахований на такий високий тиск. Він може утримувати (як ви здогадуєтесь) одну атмосферу. Мені ж потрібна посудина, що триматиме тиск, у п’ятдесят разів більший. Марсохід від такого точно розірве.
Найкращий спосіб зберігати складові води – перетворити їх на воду. Це мені й доведеться зробити.
Принцип простий, але втілення його неймовірно небезпечне.
Завдяки паливному агрегату АПМ я отримуватиму 10 літрів CO2 що двадцять годин. Я випущу CO2 всередині Дому в результаті виконання послідовності таких високотехнологічних процесів як витягання резервуару з посадкового механізму АПМ, перенесення його до Дому і відкриття хлипака.
Генератор за якийсь час перетворить його на кисень.
Тоді я дуже повільно точитиму гідразин на іридієвий каталізатор, щоб обернути його на N2 і H2. Я пропускатиму водень крізь маленький отвір і палитиму його.
Як бачите, план дає мені безліч можливостей загинути у полум’ї вибуху.
Перший сценарій ефектної смерті – гідразин. Якщо десь помилюся, на тому місці, де стоїть Дім, не залишиться нічого, крім «кратера імені Марка Вотні».
Якщо я не обхезаюся з гідразином, залишається ще спалювання водню. Я розпалю вогонь. Всередині Дому. Навмисне.
Попитайте інженерів NASA, який для Дому найгірший сценарій. Усі вони відкажуть: «Пожежа». А якщо спитати, до чого вона, на їхню думку, призведе, вони скажуть: «До смерті у вогні».
Але якщо я зможу цього уникнути, то поступово вироблятиму воду і не матиму труднощів зі зберіганням водню й кисню. Вони змішаються з атмосферою у вигляді вологи, надлишок якої витягуватиме відновлювач води.
Мені навіть не треба точно визначати пропорції гідразину і CO2 з паливного агрегата. у Домі повно кисню і ще більше – в запасі. Треба лиш пильнувати, аби не наробити стільки води, що в повітрі закінчиться кисень.
Я під’єднав паливний агрегат АПМ до електричної системи Дому. на щастя, вольтаж у них однаковий. Зараз він пихкає, збираючи для мене CO2.
Півпорції на вечір. Я сьогодні зробив лиш те, що придумав самовбивчий план, а на це багато енергії не треба.
Збираюся сьогодні додивитися «Компанію з трьох». Якщо чесно, містер Ферлі мені подобається більше, ніж Роупери.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 33
Можливо, це мій останній запис.
Ще на сол 6 я зрозумів, наскільки великі мої шанси тут померти. Але досі я думав, що мене згубить нестача харчів. Я й гадки не мав, що все може закінчитися так скоро.