Міражі, Андієвська Емма - читать онлайн бесплатно

Міражі

5.00 + -

рейтинг книги

Шрифт:

ІСНУВАННЯ АПОГЕЙ

Почався день, – працює – розвізник.Дійсність – нову подобу – й борозну.Інший – розподіл, – ціль» терен, – зразок.Антени, що – прозорість – без ознак.Канон – помер, нехай – живе канон? —Майбутнє – в закутку – в відрі – куня.Закон буття: черговий – хід конем?В мутацію рух – кісткових тканин? —Не рідко – вистачає – й напівзахід.Й величина критична – показуху.Й матерія, яка – у ночвах – кисне,Щомиті – в цілість – й найдрібніші кусні,Щоб – сила, – ще без обрисів, – бугай»Як – дух, що –

існування апогей.

ЦИКЛОН, ЩО – ШАПОКЛЯКИ – ВСІХ ЧАСІВ – З-ЗА КЛУНЬ

Вряди-годи й найглибше місце – в брід.Чаклун – пантрує, та – коня – оброть.Лежить – розкидане – навкруг – добро.Лише торкнув, як звідти – морок – пре —Й заковтують – площини ненаситні.І марні – зойки й лементи – надсадні.Будівлі – на кістках – ростуть – висотні.Й рятівники – на кілька кальп – відсутні.Та – рідко – динозаврами – оздобиМинулого – в закляклім – можна здибать.Хоча і тут – дозорці одноокі —Пильнують, щоб – ніхто, – й одразу – ікла,Забувши: пам’ять – зародки – і в склі. —І ключ – нащадкам – інколи – й циклон,Що – шапокляки – всіх часів з-за клунь.

Й ВІЧНІСТЬ?

Калата серце: навпростець – крізь стіни.Дівча – в трикутниках – пасе тритонів.Сплеск, – й дотиком – єство – несусвітенне.Усесвіти – із верчиків – з каштанів.Уздовж хребтів, – як Морзе, – спалах скіпок.Навшпиньках – вухо дійсности – з окапин.Споруджують – з пелюсток – телескопи.У особисте – з величин сукупних.Кутасті форми – світанковий тральник.З балькона – ручка – в надсвіти – вітрильник.Вправляються – атлети – уздовж нюху,Долаючи – глухі кути, що – нехіть. —Нутро – тріпоче, – із легень – намет.И вічність – як мильна бульбашка – лиш – мить?

ГЕНЕРАТОР СЯЙВ

Міняє листя – дихальця – і плевру.Казан, що – дійсність, всі – ознаки плову.Біжать – один – повз одного – квапливо.Життя – дола пороги – самоплавом.Нутро – поволі – туф – і цельофан.Над горами – на ліктях – небо – фен.Малих – у парках – теквандо – й кунґфу.М’якою – лійкою вікна – Грифон.Серед будівель – мига – плоскогір’я.Дідок з балькона – з келишком кагору —Світ спогляда, – сипку ефемериду. —Скрізь – веретенце й мушельки – природа.Й свідомість, – рештки, – затонулий сейф,Що – не гора, – на Ґенератор сяйв.

І ЗНОВУ – ВЕСНА

Весна. Працює пароохолодник.Свідомість – вправи – спогляда – пілотні.Дрібочуть – ноги – бльоків монолітних.На помах – й світ – аеростатом – ладний.Між формами – ознаки боротьби.Хлоп’я – на хмарі – у руці – обух.З трибун – багаття – до нутра – рябе.Янгол – кодолу, що – порон, – руба.Вагань найменших – те, що буде – потім.Аби лиш – зараз – хвилі – не проспати.Маляті – жінка – лагодить – підгузник.Навколо – цвіту – пуп’янки фугасні.Й за самокат [1] , – схопивши – джерело,Подорожують – шкети – горілиць.

Самокат – дитяча іграшка для катання на роликах або колесах, яку рухають відштовхуванням ноги. (Тут і далі примітки авторські).

БУЯЄ – ФОРМ ПЕРЕХІДНИХ – КВІТНИК

Буяє –

форм перехідних – квітник.В повітрі – книжку, – горілиць – юнак.Ще – бульбашок – меридіани сну, —Й – за вітром – і водою – наносне.Вздовж річки, – усім містом – й ген, – липняк.Майдан, – на показ – бучно, – викопне.За натовпом, – сполоханий курник, —З трибун святкових – боз, троянди, хну.Фасади – знов – тенденцію – в домірне,Хоч – не бракує – й ухилів – в примарне.Під мостом – ділять – волоцюги – здобич.Дідок – із песиком – до лавки – диба.Поволі – крок – чи в шал – буття сезон,Що, – дар живих, – долонею – сльозу.

РОЗТЯЖНІ СВІТИЛА

Тло звук з криницями – й випростувань плацдарм.Вир перетворювань, що – м’ясорубки – з дір.Пісок. З мулетою – літає – матадор —Вже над ареною, де ще – кривава дерть.Згорнулося повітря: з рур – червоний твід, —І сигнальних лямп – пано – на кілька тисяч ватт.Крізь душі – і тіла – посіялось – нове.Викопний – відсвіт, – хрящ – колись підземних водТугішою – енергія – виходить – з нурту,Змітаючи – ласти, – тупе, глухе й інертне.Брандспойти, які – і свідоме, й – підсвідоме.

ПАЛІЯТИВ

Світ втратив мову – й перейшов на миґи.Над клюмбою – спалахують – комахи.Для дійсности- крізь рурки- допомогу.Вся фльора – на флюоресценсні смуги.Скакалку – й дзиґлик – в мандри – неврастенік,Шлях найкоротший – крізь – найгрубші стіни.Бо форми існування – безнастанно, —Й метану бульки, що – хребет – і втому.А тут ще – недовтілені – піщини,Що – серце, – і нестерпний напад – щему.Та – сенс – нутро, – серед ущільнень – оптик:За карк – буття – вхопив – рухомий клаптик —І, заки – хтось – колись – паліятив, —Вже зараз – в усі напрямки – літа.

АРЛЕКІН

Вікно. У циліндричній вазі – кали.Геть – поскакали – ті, що – вже – ніколи.Рука – в руці – передає – півкуліЗемлі – з зародженням – вітрил – наскельних.Хаос, – цупкого повсякденна – в’язень, —Прокинувся – й на шворочку – дієзи.Й предмети – німби, крізь які – мерлюзи,Де існування – з дір – без фільтрів – лізе.Від кісточок, – форм надбудову – здувши, —Йдуть – від двоногих – вже – самі підошви —Стежками, що їх – жужмом – й ігуани.Котрі – одбігли – сну – і гігієни,Хоча і їм – дороговказ – звиса:В маленьких зграйках – з неба – івасі, —Єдиний, хто – незмінно, – арлекін,Що, за містки освітлення міське,Серпа держалко – міцно – в кулаку.

УСМІХ – ПОРЦЕЛЯНИ

У цей світ – ніжний усміх – порцеляни:Перед пастушкою закоханий – коліно.Висока зачіска – і на долоні,Вперед простягненій, – вахляр зелений.Запілля, – тло, – квасоля тичкова.З-під черевичка – хвилі річкові.Закам’яніле – міниться – й пливе.І легіт, – дві-три рисочки, – траву.Й на ній – хмизин тоненьких, – стрічка, – в’язку,Що – широчінь, де і для двох – завузько.Саме повітря – лиш для цих причали,Й вуста навколо з порожнин, – і чола.В буття осердя – усміх-ехолот —У іскру, яку – т- й тлін – не поглина.

1 2 3