Шрифт:
Від автора
Багато всього змінилося, відколи виник задум цієї книги. Але ще більше змін, мабуть, відбулося з часу мого повернення з Бразилії.
Якось зовсім непомітно, як це завше трапляється з усім, що радикально змінює наше існування, все, що мене оточувало протягом останніх кількох років, відійшло в небуття.
Потроху змінилися музика, яку я слухаю, одяг, який я ношу, слова, що найчастіше вимовляю, і навіть думки, з якими щовечора лягаю спати. Моє хобі стало роботою, а колишня робота «зникла» взагалі. Проте найголовніше і, певно, найвідчутніше: поінакшали люди, котрі мене оточували протягом останніх років. Більшість з них уже немає поруч. І це не значить, що
Окрім того, події, які рік тому здавалися такими значущими, непомітно затерлися новими враженнями і втратили своє значення. Їх наче засипало піском. Зрідка, обертаючись назад, оглядаючись у минуле, я усвідомлюю, що вони більше не викликають жодних емоцій, окрім хіба іронічної посмішки.
Підозрюю, книга вийшла не такою «гарячою» та імпульсивною, якою могла б вийти, якби я засів за писання відразу після повернення з Бразилії. Зате, гадаю, вона вдалася набагато глибшою і, сподіваюсь, об’єктивнішою. Річ у тім, що я давно відпустив на всі боки палкі й жагучі, але не дуже приємні відчуття, які власне і стали початком бразильської авантюри і згодом лягли в основу «Любові і піраній». Я охолов і зміг неупереджено проаналізувати всі події. Думаю, саме тому книга вийшла веселою, інакше, боюсь, вона стала б щонайменше сардонічною і образливою для декого. А тому, прошу, не дивуйтесь, що зав’язка моєї чергової пригодницької саги нагадуватиме жартівливий антигентиментальний роман.
Можливо, саме через згадані житєві зміни, в титрах до роману я висловлюю подяку не тим людям, які брали безпосередню участь у «створенні» бразильських пригод, а передусім тим, хто був поряд під час написання книги.
Отож, про що розповідатиме книга, що ви її тримаєте в руках?
Мабуть, мені слід було б відповісти, що цей роман про Бразилію — чергова «adventure story», мандрівна авантюрна сага про мої безкінечні поневіряння світом, котра є логічним продовженням «Мексиканських хронік» та «Подорожі на Пуп Землі». І справді, ці сторінки рясніють колоритними історіями про зубатих крокодилів, кровожерливих піраній, тропічних птахів, важкопрохідні нетрища, водоспади запаморочливої краси, пригоди на бразильській дискотеці тощо. Втім, відразу зауважу: ви зіткнетесь із Бразилією, яку не звикли бачити по телевізору, на сторінках туристичних журналів чи строкатих плакатах туристичних агенцій. Я не збираюся розказувати про Ріо-де-Жанейро, славнозвісний бразильський карнавал, залитий сонцем і переповнений бандюгами пляж Копакабану, бетонні джунглі Сан-Паулу, курорт на острові Фернандо-де-Норонья і т.д. То все марнота марнот. Справжня Бразилія цілковито інакша. (Я навіть не заїжджав у Ріо, а в Сан-Паулу бачив лиш автостанцію та аеропорт, провівши більшість часу на безмежних просторах дикого і безлюдного Пантаналу та у південних штатах Бразилії.)
Воднораз запропонована вашій увазі книга зовсім не про Бразилію. В ній ви знайдете багато інших оповідок та епізодів, які зазвичай не трапляються у книгах про подорожі, а саме: історії про специфіку стосунків між діловою леді та безпритульним волоцюгою, про кохання, про видимість кохання і його повну відсутність, про те, як важко у наш час бути мандрівником, і про те, що втеча, попри розповсюджену думку, є непоганим вирішенням проблем, особливо тоді, коли тікаєш чортзна-куди на інший континент. А також це історія про те, що допомагає мені долати усілякі життєві негаразди.
Маю надію, що такий вибуховий коктейль припаде вам до смаку.
Ну і насамкінець.
Я часто повторюю, що всі події у моїх авантюрних сагах не є вигаданими. Я принципово не змінюю імен головних героїв і не приховую жодних
Хтось може зауважити, що це, мовляв, неправильно — неетично. Я, проте, не бачу в тому нічого поганого. Я ніколи не пхаю свого носа в особисте життя тих людей, про яких пишу і котрі доклали рук до створення цієї історії. Я не зачіпаю подій інтимного характеру, як і не включаю в рукопис епізодів з чийогось приватного життя. Я описую лиш ті події, котрі пов’язані виключно зі мною і моєю подорожжю. Тож, коли комусь щось не до вподоби, вибачайте. Це історії мого життя. І я не можу змінити в них чиїсь слова та поведінку, так само, як не можу поміняти власного, безперечно, суб’єктивного ставлення до описаних нижче подій.
За традицією, всіх героїв моєї книги кличуть їхніми власними, даними від народження іменами. За винятком однієї дійової особи. Причому, мені б дуже хотілося написати, що ця книга найменше стосується саме цієї дійової особи. Одначе, зробивши так, я збрешу…
Ну, тепер начебто все.
Бажаю всім приємного читання!
23 січня 2011 року
Бавіті, оаза Бахарійя, Єгипет
Розділ перший
Сокири Амура
Чи то любов робить людину дурною, чи тільки дурні й закохуються?
Взагалі-то кажуть, що Амур орудує стрілами. Сперечатись не буду: стріли — то стріли. Хоча до мене ця скотина чомусь щоразу підступає із сокирою.
Для тих, хто ще не зрозумів, — цей розділ про любов. І про її побічні ефекти. Твою дивізію вперед [1] !
Мені ніколи не подобались слухняні дівчатка. Цебто такі, які мріють про зразкову сім’ю: про цілу купу вічно усміхнених дітлахів, які гасатимуть невеликим, але ошатним будиночком слідом за кудлатими білими собаками [2] , про відданого, люблячого, чесного, гарного, сильного і розумного, словом, all inclusive чоловіка [3] , який щоранку підходитиме ззаду і обійматиме їх, поки вони, оці милі слухняні дівчатка, стоятимуть у фартушку за плитою і готуватимуть оладки на сніданок (принагідно роздумуючи про те, як вони житимуть довго й щасливо, ні на мить не розлучаючись з оцим вродливим, мужнім, мудрим і порядним чоловіком, а на старості бавитимуться із цілою юрбою галасливих кирпатих онуків). Амінь!
Ні, товариші! З усією відповідальністю заявляю: вся ця шмарката дурня зовсім не для мене! Такий, м’яко кажучи, нуднуватий і малоцікавий варіант розвитку подій мене геть не влаштовує. Натомість мене постійно тягне на… на цих… ну, як їх?… ну, на букву «Б»… О, згадав! На секс-бомб! Ви можете сказати, що в цьому немає нічого дивного, на що я завзято відповім: я тут ні до чого, то все життя винне. Іншими словами, у такої моєї життєвої позиції є цілком об’єктивна, абсолютно незалежна від мене причина.
Як писав Карл Маркс? «Буття визначає свідомість». Цебто, спосіб існування, життя та побут людини цілком і повністю впливають на її світосприйняття. Так ось, річ у тім, що під час навчання в університеті я був учасником студентського танцювального колективу, який постійно виступав на різноманітних дійствах та акціях університетського масштабу. Одним із таких заходів був щорічний конкурс краси «Міс університету», де учасники з різних танцювальних, вокальних та гумористичних колективів розважали глядачів у перервах поміж дефіле, даючи дівчатам час на те, щоб переодягнутися, причепуритися, словом, підготуватися до наступного виходу.