Чтение онлайн

– Гей солдатику, якщо зможеш мене разів десять підряд теє – того, ну сам розумієш, то отримаєш сто крб, а якщо ні, то віддаси мені стільки ж.

– Гаразд,– сказав солдат і приступив до роботи. А коли він поставив дев’ять і вже мав поставить десяту, як графиня рукою взяла і закрила ворота своєї квіточки, щоб солдат не виграв.

Солдат не розгубився і направив вище, в десятку…

Графиня запротестувала, що солдат, мов програв, а виграла вона. Вирішили піти до графа, щоб той розсудив. Солдат і розповів все, як було.

Ми з

графинею засперечались, – почав солдат,– що одною стрілою за раз я зможу збити десять яблук, і я їх збив, але трапилось так, що одне яблуко з десяти – зачепилось за гілляку і зависло на ній. От і виникла суперечка, хто з нас виграв парі, я чи графиня?

– Звісно, що виграв ти, солдате.

Солдат подякував графові. Графиня віддала йому сто крб і вирішила, щоб там не сталось – відіграти свої гроші і «підписує»

з солдатом нову угоду:

– Так от, солдатику, я пропоную тобі ще раз відзначитись.

Якщо і в цей раз з відстані п’яти метрів ти влучиш сам знаєш куди, то я тобі даю 200 крб, а якщо ні, то ти мені стільки ж. Солдат не став сперечатися і так як вона відкрила свою «мишень», він тут же взяв її на мушку... Проте, графиня як і в першому випадку закрила мишень рукою і солдату більше нічого не залишалось, як взять азимут чуть вище... І знову графиня стала стверджувати, що солдат програв, і знову пішли до графа. Солдат знову розповів графові все як було, що ми з графинею знову засперечались, що я проїду на необ’їздженому жеребчику у ворота, а вона сказала, що я, мов не зумію, але як тільки я наблизився на своєму жеребчику до воріт, як графиня тут же їх закрила і я проїхав у хвіртку, яка була поруч. Хто з нас виграв?

– Виграв, звичайно, ти, солдате,– сказав знову граф. Тож графині і в цей раз прийшлось віддати гроші солдату, який потім щасливо добрався до свого дому і нині там живе, мед-пиво п’є і далі холостякує. А мораль? А мораль та, що винахідливість і розсудливість вони завжди були добрими супутниками і завжди допомогали добрим людямі так само надійно, як добрий кінь або вірний товариш. Народ безпощадний до брехунів, жадібних і заздрісників, а тому правда завжди перемагала зло.

5.6.1956 р.

КІМНАТА ДЛЯ САМООБСЛУГОВУВАННЯ

Чоловікові захотілось розважитись по повній програмі і він вирішив піти у будинок розпусти, але оскільки грошей було в обмаль, то він заказав самий дешевий номер. Йому запропонували кімнату, ну, скажем під № 40. Заплатив він певну суму, сів в ній на дивані і чекає. Проходить півгодини – ніхто не приходить, ось уже й година – теж ніхто не приходить. І так як у нього терпець урвався – він пішов до адміністратора:

– Скажіть, будь-ласка,– звернувся він до жіночки,– а чому в мій номер ніхто не приходить?

– А ви з якого номера?

– З сорокового.

– Ну, дорогенький, за такі гроші як ви заплатили, в нас займаються самообслуговуванням.

7.8.1960

р.

ПІСЛЯ ПАРТЗБОРІВ

Дружина до чоловіка:

– Бачиш, які яйця сьогодні в нашому магазині здорові.

– Так, так,– сказав чоловік. Видно, таки добряче перепало нашому Півню на вчорашніх партійних зборах.

ПОКЕПКУВАВ

Є люди, які дуже люблять посміятись над кимось. Пам’ятаю, як до мене колись підійшов саме такий один мій давній знайомий і з присутнім тільки йому цинізмом процідив крізь зуби:

– Здоров, піїт!

Звісно, така форма спілкування не сподобалась мені і я, щоб якось згладити цей кут, механічно відповів:

– То не твого батька сьогодні забрали в лікарню?

– Не знаю, а що з ним?

– Кажуть люди, що ніби він більше не міг терпіть того сорому, який йому приносив його недоумкуватий синок, що вічно кепкував над людьми.

– Що ти сказав?

– Доброго здоров’ячка, шановний дотепнику.

с. Містечко. Житомирщина 20.8.1959 р.

КОМУ НАЛЕЖИТЬ СКАРБ?

Якось йшли полем–пан, солдат і прокурор. Йшли вони, йшли і раптом вирішили відпочити. Коли присіли, аж дивляться: лежить камінь, а на камені букви в такому порядку: Е, О, Н, Ч, К, С, Н, Б, С, Д. Хто б їх тут міг написати і навіщо? Думали – гадали, але так путнього нічого і не придумали. Аж, нарешті, солдат трохи поворушивши мозком, розшифрував їх, в яких повідомлялось:

«Если отступить назад четыре квадратных сажени, найдёте большую суму денег».

Зробили все так як було написано і, дійсно, знайшли великий скарб. Коли всі побачили той скарб, як всі троє почали доводить, що скарб належить саме тільки йому і більше нікому. Пан, бо він – пан, а прокурор, бо він – прокурор, а солдат, що йому, бо він його розшифрував. І в той час, як вони це виясняли, до них підійшов старенький дідусь, вислухав їхню суперечку і сказав:

– Той, хто розгадає ці букви назад, тому і належатиме клад. І знову відгадав солдат. Ось що було сказано: «Деньги спрятанные, были найдены солдатом – казённым человеком, нужно отдать ему».

ДВА ЄВРЕЇ І САРА

Один єврей до другого:

– Абрам, говорять, що твоя Сара повія.

– Ну то й що?

– Так навіщо вона ходить туди, де її знають?

5.5.1960 р.

ЧОЛОВІЧА СПРАВА

То якось, прогулюючись містом з чоловіком, жінка побачила велетня-чоловіка, що стояв, обпершись над урною і голосно відтворював якісь допотопні звуки, звернулась до свого чоловіка :

– Ти подивись, мов, на того чоловіка, що набрався, як свиня, і стогне… над урною. Хоч сам так не роби.