Чтение онлайн

— Товариші, можна підійти ближче, якщо хочете.

Втративши всяку солідність, учені пролізали під захисні поручні, вмощувалися почіпки навколо плити, не вірячи власним очам, обмацували її в тих місцях, де в монументальній непорушності зависли посеред скла предмети, які потрапити туди не могли ніяким чином. З усіх боків тільки й чулося: “Дивовижно!”, “Неймовірно!”, “Незбагненно!”

Подальші досліди були ще ефектніші: скло “заливалося” в дерево; пластмасова сітка проходила крізь наковальню наскрізь — причому і пластмаса, і метал лишалися цілісінькими, — через денце платинового

тигля “виливалися” і сипалися на підлогу шматочки базальту; в гранітну брилу за кілька секунд було встановлено і намертво “приварено” гілку каштана з листям та рогатими горіхами, скляну трубку, стальну балку, жмут мідного дроту. А в діабазовий диск Сергій здалеку встромив бамбукове вудлище — і те вмить “прикипіло” до мінералу.

А наприкінці своєї подорожі вздовж лабораторії кварковий резонатор просто “плавив” під собою всі мінерали, перетворюючи їх на надзвичайно міцну монолітну стежку завширшки один метр.

Екзамен пройшов блискуче. Голова комісії сердечно поздоровив Сергія Альошина та професора Хмару, висловив певність того, що відкриття “резонанс-ефекту” дістане всесвітнє визнання, буде одним з тих завоювань вищого розуму, що знаменують собою початок нового етапу розвитку науки й техніки. При одностайній підтримці всіх членів комісії він сказав, що до офіційного звіту про проведення державних випробувань буде приєднано спеціальне подання урядові з проханням дати наказ щодо якнайшвидшого виготовлення першого промислового зразка кваркового резонатора.

Це був такий успіх, на який Сергій навіть не сподівався. Могло трапитися по-всякому; недосконалість злагоди та низький коефіцієнт її корисної дії були тими пунктами, на яких найчастіше провалюються винаходи під час першого екзамену. Тож про всяк випадок він приховав навіть від директора інституту ще один дослід, який неодмінно одержав би схвалення, незалежно від оцінки всіх попередніх. І саме заради цього досліду Сергій і запросив представника Космоцентру.

Коли члени комісії почали прощатися, Альошин підійшов до свого “замовника”:

— Віталію Федоровичу, чи не могли б ви подарувати з півгодини часу?

Молодий академік швидко зиркнув на нього, сказав:

— Тільки в тому разі, якщо доведеться кричати: “Хай живуть “кожухи”!

— Е, ні, висуваю інший лозунг: “Геть “кожухи”, хай живуть печі!”

— О, це щось нове! То розповідайте, хваліться.

— Без начальства не можу, — пожартував Сергій. — Романе Гнатовичу, наш з вами “замовник” хоче побачити ще один дослід. Ви зможете затриматися на кілька хвилин?

Хмара докірливо похитав головою, запитав погрозливим тоном:

— Знову сюрприз?!

— Знову, Романе Гнатовичу, — зітхнув Сергій. — Така вже в мене доля.

— Гаразд. Проведу гостей і повернусь. Радісно й легко було зараз на серці у Сергія. Те, що він збирався продемонструвати, власне, вже не являло собою епохального відкриття, бо тільки засвідчувало величезні можливості “резонанс-ефекту”. Але і для директора інституту вогнетривів, і для конструктора космічних ракет це явище вийде на перший план, і саме воно визначатиме для них смисл винаходу Альошина.

Повернувся Хмара. Хутенько випровадив гостей,

бо палає цікавістю, що ж там ще вигадав оцей непогамовний штукар. Кивнув головою: починай, мовляв!

— Так от, вельмишановний товаришу замовник, і ви, грізний товаришу директор інституту, ви вимагали від мене “кожухів”, а я їх дати вам не міг. Мабуть, вогнетрив з такими неймовірно високими показниками нині взагалі створити неможливо. А втім, це не має ніякого значення. Сподіваюсь, що космічні ракети майбутнього чудесно обійдуться без надто теплого обмундирування.

— Сергію Михайловичу, ще одна хвилина зайвої балаканини — і я вріжу вам догану за розбазарювання часу! — засміявся Хмара. — Говоріть прямо, не інтригуйте.

— Скоряюсь!.. — Сергій поглянув на Вітю Марченка, який сумовито сидів у закутку. Посміхнувся. — Честь увімкнути генератор для проведення цього експерименту належить моєму вірному лаборантові Віктору Михайловичу Марченку. Вітю, йди сюди!

Червоний від збентеження, хлопець підійшов, неголосно привітався.

— Ну, що ж — командуй парадом! — сказав Сергій.

— А може б, краще…

— Давай, давай! Це — нагорода за минуле і аванс на майбутнє. Резонансну частоту пам’ятаєш?

— Так, Сергію Михайловичу.

— Починай.

І Хмара, і молодий академік були справді заінтриговані. З доброзичливими посмішками стежили вони за тим, як вправно налагоджував та перевіряв апаратуру молодий лаборант. Закінчивши приготування, він сказав, явно наслідуючи Альошина:

— Увага, вмикаю!.. Резонансний об’єкт — суміш кисню та азоту. Нейтральне середовище — таке ж.

— Стривайте! — академік підхопився з місця, вражено поглянув на Сергія. — Послухайте, та це ж… Це ж геніально! Справді: на якого біса потрібні оті “кожухи”, якщо…

Але голос його вже потонув у басовитому гудінні К-генератора.

Спочатку дослід проходив так, як і всі попередні. Та ось раптом з-під темно-червоного денця теплофільтра вихопився і вткнувся в підлогу яскравий зелений промінчик. І водночас до гудіння приєднався свист.

Сергій обома руками подав знак лаборантові: ширше, мовляв! Віктор пересунув важілець регулятора. І отой промінчик почав розростатися в нижній частині, перетворюючись на осяйний конус. Свист нижчав за тоном, але голоснішав, перебирався від дисканта до тенора, а звідти й до басових нот. Це вже гула потужна сирена, аж вуха доводилося затуляти. А до отого мерехтливого зеленого конуса з усіх боків почали злітатися дрібні камінчики, трісочки, клаптики паперу, порохнява, — одне слово, все те сміття, що його не помічаєш у шпаринах підлоги.

Сергій зробив ще один жест до Віктора — і зразу ж після цього вся велетенська споруда почала повільно підніматися на гідравлічних домкратах. Зелений конус виростав, він тепер нагадував прозорий вігвам заввишки з людину. І цей конус втягував у себе повітря, немов велетенський пилолос! По лабораторії гуляв вітер. Він тіпав холоші штанів та поли піджаків, гнав до генератора всі легкі предмети, підхопив з стільця солом’яний капелюх професора Хмари, зірвав із стінки недбало прикріплений аркушик протипожежної інструкції. Цей вітер переростав на ураган.