Козак Мамарига

Літературна

обробка Наталі Забіли

Малюнки В. Чернухи

0762 — 187 К М 206(04)-74 261-74

Літературна обробка, видавництво «Веселка», 1974.

КИРИЛО КОЖУМ'ЯКА

КАЗКА ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ ТА СОЛОВ'Я РОЗБІЙНИКА

ІВАН ГОЛИК І ЙОГО БРАТ

КАЗКА ПРО КОЩІЯ БЕЗСМЕРТНОГО, ІВАНА-ЦАРЕВИЧА ТА БУЛАТ-МОЛОДЦЯ

КОТИГОРОШКО

ІВАН — МУЖИЧИЙ СИН

КОЗАК МАМАРИГА

КАЗКА ПРО ІВАНА-БОГАТИРЯ

КАЗКА ПРО КОРОЛЕВИЧА ТА ЗАЛІЗНОГО ВОВКА

ПРО ДВОХ БРАТІВ І СОРОК РОЗБІЙНИКІВ

Колись був у Києві князь, і була в нього дочка, така розумна та гарна, що й сказати не можна. І був тоді коло Києва змій, і щороку кияни йому данину давали: або парубка молодого, або дівчину.

От прийшла черга й до дочки самого князя. Нічого не вдієш — коли давали городяни, треба й йому давати!.. Плаче князь, бідкається, а дочка йому каже:

— Не плачте, не журіться, може, я й сама визволюсь та й від інших біду відверну.

От і відвезли її до змія. А змій як побачив красуню-князівну, то й полюбив її одразу.

От вона до нього якось прилестилась та й питається:

— А скажи мені, змію, чи є на світі такий чоловік, щоб тебе подужав?

— Є такий, — каже змій, — у Києві над Дніпром живе кожум'яка, на ймення Кирило. Як вийде на Дніпро мочити шкури, то не одну несе, а дванадцять разом. Як набрякнуть ті шкури водою в Дніпрі,

то я візьму та й учеплюся за них — чи витягне? А йому байдуже: як потягне, то й мене з ними трохи на берег не витягне. Ось того чоловіка тільки мені й страшно.

Князівна все те запам'ятала та й думає, як їй вісточку додому подати? А був при ній голубок. Вона його ще за щасливої години згодувала, як у Києві була. От вона й написала до батька:

«Є, тату, в Києві чоловік, на ймення Кирило Кожум'яка. Він один тільки може змія подолати, мене визволити з неволі, людей від нього захистити. Благайте його, таточку, і словами, й подарунками, щоб не образився він за яке невдале слово».

Написала вона так, прив'язала голубові під крильцем та й випустила у вікно. Голубок у небо полинув та й прилетів додому, до Києва, на князівське подвір'я. А діти саме бігали по подвір'ї та й побачили голубка.

— Татусю, татусю! — гукають. — Голубок від сестриці прилетів!

— Ой лишечко! — каже князь. — Це вже, видно, загубив мою дитину клятий змій!

А голубок до нього лине, просто в руки. Узяв його князь, глядь — під крильцем щось прив'язано. Розгорнув князь той лист, прочитав, що дочка пише, і покликав до себе старшину.

— Чи є такий чоловік, що зветься Кирило Кожум'яка?

— Є, князю. Живе над Дніпром, шкури мне.

— Як же до нього приступитись, щоб послухався, не образився?

Порадилися й послали до нього найстаріших людей. Приходять вони до хати, відчинили двері помалу та й злякалися: сидить сам Кожум'яка долі, до них спиною, і мне руками дванадцять шкур, тільки й видно, як коливає отакою довгою бородою!

Тут один з посланців кахикнув. Кожум'яка жахнувся з несподіванки, а дванадцять шкур у нього в руках тільки — трісь, трісь!.. Обернувся до них, а вони йому вклоняються: — Отак і так, — кажуть, — прислав до тебе князь із проханням…

А він і слухати не хоче: розсердився, що через них аж дванадцять шкур зіпсував. Просили вони його, просили та й пішли ні з чим.

Що тут робити? Сумує князь, сумує і вся старшина. Послали молодших людей до Кожум'яки, а він на них і не дивиться.

Тоді спало князеві на думку послати малих дітей. Ті як прийшли до Кирила Кожум'яки, як почали просити, як стали навколішки та заплакали, то й він сам не витерпів, заплакав. А тоді й каже:

— Ну, для вас, для малих діток, я все зроблю.

Пішов Кирило до князя.

— Давайте, — каже, — мені дванадцять бочок смоли та дванадцять возів конопель!

Дали йому. Він коноплями обмотався, смолою обсмолився, узяв булаву в десять пудів та й пішов до змія.

А змій йому й каже:

— Що ж ти, Кирило? Битися прийшов чи миритися?

— Де вже миритися! Битися з тобою, з душогубом клятим!

От і почали вони битися — аж земля гуде. Що розбіжиться змій та вхопить зубами Кирила, то так шматок смоли й вирве, що розбіжиться вдруге, то так жмуток конопель і вирве. А Кирило його здоровенною булавою як торохне, то так і вжене в землю! А змій як вогонь горить, так йому жарко, — кинеться до Дніпра, щоб напитися, т;а у воду вскочить, щоб прохолодитися трохи. А Кирило тим часом вже й обмотався знову коноплями і смолою обсмолився. От вискакує з води клятий змій, кидається знову на Кирила, а той його знову булавою по голові!.. Билися билися — аж іскри скачуть та луна йде.