Чтение онлайн

Червоного змія

Прості люде. Пішли ченці

Й Tedeum співали,

Розійшлися по трапезах

І трапезували

І день і ніч, аж попухли.

Малою сім'єю

Зійшлись чехи, взяли землі

З-під костра і з нею

Пішли в Прагу. Отак Гуса

Ченці осудили,

Запалили…

та божого

Слова не спалили,

Не вгадали, що вилетить

Орел із-за хмари

Замість гуся і розклює

Високу тіару.

Байдуже їм, розлетілись,

Мов тії ворони,

З кровавого того свята.

Ченці і барони

Розвернулись у будинках

І гадки не мають -

Бенкетують та інколи Tedeum співають.

Все зробили… Постривайте!

Он над головою

Старий Жижка з Таборова

Махнув булавою.

10 октября 1845, с. Марьинское

НЕВОЛЬНИК

Поема

Посвященіє

Думи мої молодії -

Понурії діти,

І ви мене покинули!..

Пустку натопити

Нема кому… Остався я,

Та не сиротою,

А з тобою, молодою,

Раю мій, покою,

Моя зоре досвітняя,

Єдиная думо

Пречистая!.. Ти витаєш…

Як у того Нуми

Тая німфа Егерія,

Так ти, моя зоре,

Просіяєш надо мною,

Ніби заговориш,

Усміхнешся… Дивлюся я -

Нічого не бачу…

Прокинуся… серце плаче -

І очі заплачуть.

Спасибі, зіронько!..

Минає

Неясний день мій; вже смеркає;

Над головою вже несе

Свою неклепаную косу

Косар непевний… Мовчки скосить,

А там - і слід мій занесе

Холодний вітер… Все минає!..

Згадаєш, може, молодая,

Вилиту

сльозами

Мою думу і тихими,

Тихими речами

Проговориш: «Я любила

Його на сім світі

Й на тім світі любитиму…»

О мій тихий світе,

Моя зоре вечірняя!

Я буду витати

Коло тебе і за тебе

Господа благати!

Той блукає за морями,

Світ переходжає,

Долі-доленьки шукає -

Немає, немає…

Мов умерла; а той рветься

З усієї сили

За долею… от-от догнав

І - бебех в могилу!

А в іншого сіромахи

Ні хати, ні поля,

Тільки торба, а з торбини

Виглядає доля,

Мов дитинка; а він її

Лає, проклинає

І за чвертку закладає -

Ні, не покидає!

Як реп'ях той, учепиться

За латані поли

Та й збирає колосочки

На чужому полі,

А там - снопи, а там - скирти,

А там - у палатах

Сидить собі сіромаха,

Мов у своїй хаті.

Такая-то доля тая,

Хоч і не шукайте:

Кого схоче - сама найде,

У колисці найде.

Ще на Україні веселі

І вольнії пишались села

Тойді, як праведно жили

Старий козак і діток двоє…

Ще за гетьманщини старої

Давно се діялось колись.

Так, коло полудня, в неділю,

Та на зелених ще й святках,

Під хатою в сорочці білій

Сидів, з бандурою в руках,

Старий козак.

«І так і сяк!

(Старий міркує, розмовляє).

І треба б,- каже,- й трохи шкода.

А треба буде: два-три года

Нехай по світу погуляє

Та сам своєї пошукає,

Як я шукав колись… Ярино!

А де Степан?» - «А он під тином,

Неначе вкопаний, стоїть».