Чтение онлайн

Вранці при дорозі

На спориші і не ваші

Дуже дрібні сльози.

Наплакався. Струни рвані

Три перебирає.

«Аж до вечора Мар'яна

У темному гаю

Проплакала; прийшов Петрусь,

Вона розказала

Все, що чула од матері

І що сама знала,І не втерпіла, сказала,

Як

п'яні придани

Йшли по улиці, співали.

«Мар'яно, Мар'яно!

Чом ти не убога! чом я не багатий!

Чом у мене коней вороних нема?

Не питала б мати, де ходиш гуляти,

З ким коли стояла. Питала б сама,

Сама свого серця; дала б йому волю

Любить, кого знає. Я б тебе сховав

Далеко! далеко! щоб ніхто не знав,

Щоб ніхто не бачив, де витає доля,

Моя доля, моє щастя,

Ти, моя Мар'яно.

Чом не ти в сірій свитині,

Чом я не в жупані?»

А Мар'яна, як дитина

Без матері, плаче.

Петро стоїть коло неї,

Нічого не бачить -

Тілько сльози Мар'янині;

А сльози дівочі

І серед дня лихо роблять.

А що ж серед ночі?

«Не плач, серце, єсть у мене

І сила, і воля,

Люби мене, моє серце,

Найду свою долю.

За високими горами,

За широкими степами,

На чужому полі,

По волі-неволі

Найду свою долю!

Не в свитині, а сотником

До тебе вернуся,

Не в бур'яні - серед церкви

Обнімеш Петруся,

Обнімемось, поцілую -

Дивуйтеся, люди!

А ти стоїш, червонієш…»

«Коли-то те буде?»

«Швидко, швидко, моя рибко,

Молись тілько богу.

Іди в хату, лягай спати.

А я край дороги

Серед степу помолюся

Зорям яснооким,

Щоб без мене доглядали

Тебе, одиноку.

Серед степу одпочину».

«Хіба сю ніч кинеш?

Хіба

зараз?..» - «Я жартую.

Тепер Україну

Ні москалі, ні татари -

Ніхто не воює».

«А я чула, що ляхи йдуть».

«То вони жартують.

Розійдемось, моє серце,

Поки не світає.

Чого ж знову заплакала?»

«І сама не знаю».

[1841, С.-Петербург]

УТОПЛЕНА

Вітер в гаї не гуляє -

Вночі спочиває;

Прокинеться - тихесенько

В осоки питає:

«Хто се, хто се по сім боці

Чеше косу? хто се?..

Хто се, хто се по тім боці

Рве на собі коси?..

Хто се, хто се?» - тихесенько

Спитає-повіє

Та й задріма, поки неба

Край зачервоніє.

«Хто се, хто се?» - спитаєте,

Цікаві дівчата.

Ото дочка по сім боці,

По тім боці мати.

Давно колись те діялось

У нас на Вкраїні.

Серед села вдова жила

У новій хатині,

Білолиця, кароока

І станом висока,

У жупані; кругом пані,

І спереду, й збоку.

І молода - нівроку їй,

А за молодою,

А надто ще за вдовою,

Козаки ордою

Так і ходять.

І за нею

Козаки ходили,

Поки вдова без сорома

Дочку породила;

Породила, та й байдуже;

Людям годувати

В чужім селі покинула:

Отака-то мати!..

Постривайте, що ще буде!

Годували люди

Малу дочку, а вдовиця

В неділю і в будень

З жонатими, з парубками

Пила та гуляла,

Поки лихо не спіткало,

Поки не та стала:

Незчулася, як минули