Чтение онлайн

Все добре з собою.

Окрадають добрі думи,

О холодний камень

Розбивають серце наше

І співають амінь,

Амінь всьому веселому

Однині довіка,

І кидають на розпутті

Сліпого каліку.

Невеликії три літа

Марно пролетіли…

А багато в моїй

хаті

Лиха наробили.

Опустошили убоге

Моє серце тихе,

Погасили усе добре,

Запалили лихо,

Висушили чадом-димом

Тії добрі сльози,

Що лилися з Катрусею

В московській дорозі,

Що молилась з козаками

В турецькій неволі,

І Оксану, мою зорю,

Мою добру долю,

Що день божий умивали…

Поки не підкрались

Злії літа; та все теє

Заразом украли.

Жаль і батька, жаль і матір,

І вірну дружину,

Молодую, веселую,

Класти в домовину,

Жаль великий, брати мої;

Тяжко годувати

Малих діток неумитих

В нетопленій хаті,

Тяжко лихо, та не таке,

Як тому дурному,

Що полюбить, побереться,

А вона другому

За три шаги продається

Та з його й сміється.

От де лихо! От де серце

Разом розірветься!

Отаке-то злеє лихо й зо мною спіткалось:

Серце люди полюбило

І в людях кохалось,

І вони його вітали,

Гралися, хвалили…

А літа тихенько крались

І сльози сушили,

Сльози щирої любові;

І я прозрівати

Став потроху…

Доглядаюсь -

Бодай не казати,

Кругом мене, де не гляну,

Не люди, а змії…

І засохли мої сльози,

Сльози молодії.

І тепер я розбитеє

Серце ядом гою,

І не плачу, й не співаю,

А вию совою.

Отаке-то, що хочете,

То те і робіте:

Чи

голосно зневажайте,

Чи нишком хваліте

Мої думи; однаково

Не вернуться знову

Літа мої молодії,

Веселеє слово.

Не вернеться…

І я серцем

До вас не вернуся.

І не знаю, де дінуся,

Де я пригорнуся,

І з ким буду розмовляти,

Кого розважати,

І перед ким мої думи

Буду сповідати?

Думи мої! літа мої,

Тяжкії три літа,

До кого ви прихилитесь,

Мої слії діти?

Не хилітесь ні до кого,

Ляжте дома спати…

А я піду четвертий год

Новий зострічати;

Добридень же, новий годе

В торішній свитині,

Що ти несеш в Україну

В латаній торбині?

«Благоденствіє, указом

Новеньким повите».

Іди ж здоров, та не забудь

Злидням поклонитись.

22 декабря 1845, Вьюнища

ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу… отойді я

І лани, і гори -

Все покину і полину

До самого бога

Молитися… а до того

Я не знаю бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сем'ї великій,

В сем'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

25 декабря 1845, в Переяславі

ЛІЛЕЯ