Чтение онлайн

– Хтось є на зв’язку? Ви чуєте мене?

– Я вас чую, пані! Але нічого втішного вам не скажу…

Це з вами щоночі розмовляв по телефону мій, на жаль, уже покійний дідусь?

– Лідія Андріївна щойно померла! Ми забігли до її кімна- ти, бо вона гучно впала зі стільця, потягла за собою і теле- фон, і тумбочку! Підняли її, а вона вже…

– А ви її онука?

– Дочка. А чого ви питаєте?

– У вас молодий голос.

– Ні, я дочка. А ви онук?

– Так… То виходить, вони померли в один день?

– Мало не в одну хвилину…

– Нехай їхня розмова триватиме там, - у хлопця в голосі

ковтнулися сльози. Жінка на тому кінці дроту також схлипнула:

– Ми все зробили, щоб у матері були позитивні емоції наприкінці життя: і окрему кімнату, і зручне крісло, і чайник у кімнаті… А їй усе було не так! А от ваш дідусь приніс їй справжню розраду! Спасибі вам за це, молодий чоловіче!

– Нема за що… Я тут ні до чого… Навпаки, іноді підсміювався над телефонним романом дідуся…

– Ми з чоловіком також… І нашій дочці, її онуці, писали, мовляв, бабуся у своєму віці щоночі вуркотить по телефону…

Тож прийміть мої співчуття. Не буду займати телефону. Він вам зараз потрібен для іншого…

У слухавці затужили сигнали перерваного зв’язку. А у хлопця в пам’яті несподівано спливли колись почуті одним вухом дідові слова про те, що, коли стали модними маленькі бронзові пам’ятнички, то варто було б у котромусь із київських скверів поставити пам’ятник хлопчикові, який чекає дівчинку, а її чомусь не приводять на прогулянку…

На протилежному боці вулиці блимнуло коротке слово ШОК. Він перейшов дорогу на його поклик. Блимнуло і зникло - чи не примарилось? Аж ось так само хутко блимнуло та зникло інше слово: КНИГАРНЯ.

Він добре знає місто, і цю вулицю, і цей будинок. Але ні- коли не знав про цю книгарню. Втім, зараз у старому місті багато нового. Він давно уникає книгарень, бо нема куди ставити нові стелажі. Зрештою, і придбані раніше книжки не прочитано й наполовину. Але цей несподіваний сигнал: КНИГАРНЯ ШОК, і ці скляні двері, які роз’їхалися й терпляче чекають на нього. Він увійшов у тьмяний передпокій і прочитав:

У нашій книгарні

ВИ!

неодмінно знайдете книгу, яка шокує

ВАС!

Він схопився за бильця, бо підлога ніби гойднулася під ногами. Роз’їхалися інші скляні непрозорі двері, і він опинився у п’янкому книжковому лабіринті.

ОК, нехай буде шок. Але він не вірить, ніби це обладнане під камеру жахів приміщення забезпечить гостре відчуття такому захищеному від шоків чоловікові, як він. Шлях був лише один: вниз по спіралі-пандусу кудись до центру землі.

Або до пекла. Праворуч - стелажі з книгами. Книжки стильно розставлені на полицях, хоча логіку того стилю вловити важко. Книжки місцевих авторів стоять упереміш із переклад ними. Іноді з-поміж зовсім нових трапляються й букіністичні.

На стіні ліворуч книжок нема, тільки блимають електронні реклами: Ігор Бецький. Кохання вчотирьох - це не порно. Це шок Тамара Мара Вірші після електрошоку Новий роман Назарії Веремевич: шокуючі подробиці щоденного

життя сучасної жінки. І нічого більше…

Такий «шок» йому відомий. З більшістю розрекламованих авторів він знайомий особисто, інших знає заочно. У загальних рисах знає, хто, з ким і коли. Знає, хто кого вважає генієм, а хто - винятково себе. Ага, і вона тут. Він узяв до рук її книгу, яка чомусь не заслужила «шокуючої» реклами.

Від розділеного кохання народжуються діти, від нерозділеного - великі книжки. Якби я була чоловіком, ти був би моєю музою. Але я жінка, а хто ти? Шукаю потрібне слово й не знаходжу його. Чоловікові-митцю дозволено безнадійне кохання до музи, яке не робить його ні жалюгідним, ні кумедним, а жінці?… Опозиція не є симетричною, рівні ієрархії є очевидними…

Мій Боже, знову ці її розумні слова, хворобливі зазіхання тулити категорії аксіології в нібито літературному тексті.

Він знає, що справжні великі книжки, від яких холоне кров і зупиняється серце, пишуться кров’ю. Але кров’ю теж треба вміти писати.

Цю книгу перекладали 28 мовами. А українською забракло слів… Хоча слово «шок» є й українською…

Яка мова оригіналу? Перекладено з мови варані. Він ніко- ли не чув цього письменника, хоча й стежить за процесом. Але їх по світу розвелося стільки, що це не дивно. І навіщо було перекладати аж двадцятьма вісьмома мовами цю інструкцію, як досягати потрібного забарвлення перед очима, додаючи до дози ту чи ту порцію вина чи пива? Де тут шок?

Він ішов униз і вниз похилою спіральною доріжкою між шаф і рекламних електронних плакатів, і йому здавалося, що між ним і книгарнею точився мовчазний діалог. Він ніби говорив: не здивуєш мене нічим! А вона відповідала: а зазирни ще сюди! А тепер сюди… Ось шафа старих книжок.

Ця шафа неодмінно шокує вас!

Тут книгарня «Шок» вперше спромоглася трохи подивувати його. У цій шафі зібрано книжки, видані не просто в СРСР, а в той період, коли ніхто й не повірив би, що на світі буває щось інше. У «шокуючій» шафі зібрано перші віршовані збірки типу «У фарватері крейсера «Аврора» нинішніх культових авторів, чиї книги рекламувалися вище і, певне, рекламуватимуться нижче як зразки шокуючої правди цього світу. Не треба ритись у читальнях великих бібліотек, робити виписки або ксерокопії, щоб аргументовано нагадати читацькому загалові, з чого виріс нинішній знаковий письменник. Він нарив у цій шафі не дуже грубу, зате у твердій об-кладинці працю тоді зовсім юної, але багатонадійної авторки, для якої зараз він є тим обтяжливим прекрасним «дамом». Праця мала назву «Критика буржуазного ревізіонізму у світлі вершинних досягнень марксистсько-ленінської гносеології». Саме так, вершинних. Оце він таки придбає. І подарує їй на восьме березня. Скільки воно коштує?

Оце таки шок! 150 гривень! За стільки можна купити три-чотири перекладні новинки, а йому парять цей, зрештою, нікому не потрібний «буржуазний ревізіонізм». Певне, є попит на такий товар. До нього підскочив досі незримий продавець.

– Будете брати?

Він кивнув.

– Книга чекатиме на касі, - сказав хлопчик і зник так само, як і виник.

Він повільно рушив далі вниз. Хіба такого шоку він хотів? І тут його зупинив плакат із його власним портретом:

– Чого ви хочете від літератури?