Чтение онлайн

"Найближча людина готова продати".

Говори, говори!..

Ходиш мiж людьми, як мiж вовками. Одно - стережешся. Скрiзь настороженi вуха, скрiзь простягненi

руки. Бiдний в убогого тягне сорочку iз плоту, сусiд в сусiда, батько у сина.

"Мiж людьми, як мiж вовками".

Говори, говори…

Людей їдять пранцi, нужда, горiлка, а вони в темнотi жеруть один одного. Як нам свiтить ще сонце i не погасне? Як можемо жити?

Говори, говори. Розпечи гнiвом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка й грiм. Освiжи небо i землю. Погаси сонце й засвiти друге на небi. Говори, говори…

Город знову простяг по мене свою залiзну руку на зеленi ниви. Покiрливо дав я себе забрати, i поки залiзо тряслось та лящало, я ще

раз, востаннє, вбирав у себе спокiй рiвнини, синю дрiмоту далеких просторiв. Прощайте, ниви. Котiть собi шум свiй на позолочених сонцем хребтах. Може, комусь вiн здасться, так як менi. I ти, зозуле, з вершечка берези. Ти теж строїла струни моєї душi. Вони ослабли, пошарпанi грубими пучками, а тепер натягаються знову. Чуєте? Ось вони бренькнули навiть… Прощайте. Йду помiж люди. Душа готова, струни тугi, наладженi, вона вже грає…

[1] На вiки вiчнi (лат.).