Чтение онлайн

Дід Мороз мовчав, і тільки зловісне дзеленчання хитромудрих лікарських причандалів порушувало тишу.

— Не треба Бормашини! — уже голосніше і навіть з роздратуванням повторив Письменник. — Не зношу її з самого дитинства. Коли я чую це дзижчання, в мене аж мурахи по спині бігають!

І знову Дід Мороз нічого не відповів. Він тільки поглянув на Письменника з суворим осудом і взяв у руки величезний шприц.

— Послухайте, друже! — скипів Письменник. — Ви, зубні лікарі, найстрашніші з консерваторів! Ви лікуєте чи не так, як лікував якийсь там знахар-пітекантроп! Видер обценьками зуба — ото й усе лікування!

— А знеболювання? —

холодно спитав Дід Мороз.

— Йому вже сто років, тому знеболюванню! — одрубав Письменник. — Може, згадаєте ще й пломбування? У Стародавньому Єгипті та й то вже пломбували зуби. А чого досягли ви?

— А в нас є надшвидкісні та ультразвукові Бормашини, які зовсім не завдають пацієнтові прикрості.

— То де ж вони? — з гіркотою запитав Письменник. — Зайдіть-но в першу-ліпшу амбулаторію, і ви побачите ті ж самісінькі самопрядки, які були колись у повітових “хвершалів”, — тільки й того, що облямовані нікелем та пластмасою!.. А нові методи лікування… Ще кілька років тому на весь світ проголосили, що ленінградські лікарі навчилися ремонтувати і знову вставляти видалені зуби. Тож назвіть мені таку клініку, де цей метод уже засвоєно! А якщо є хоча б одна, то чому новий спосіб не переймуть усі інші?.. Та хіба ви не знаєте, що псування зубів — це найгостріша проблема, яка стоїть перед сучасним людством?! Може, тільки один з сотні доживає до старості з власними зубами, а хіба це припустимо?.. Та чи знаєте ви, скільки хвороб викликають зіпсовані зуби?

— Ого! — сказав Дід Мороз здивовано. — Послухайте, друже, то, виходить, ми з вами однодумці?.. Дуже радий!.. Дуже… Але я, власне, на таке сподівався, тому й запросив вас сюди… Отже, ви мусите послужити науці. На вас буде перевірено одну гіпотезу…

— Яку… гіпотезу? — перепитав Письменник, запал якого враз прохолов.

— Ми повириваємо у вас геть-чисто всі зуби, а натомість посадимо зародки зубів бобра… Вам відомо, що в гризунів — бобра, кроля, пацюка, скажімо, — зуби ростуть безперервно, як нігті в людини?

— Гм, так… — не зовсім переконано сказав Письменник.

— Так от… — Дід Мороз кивнув головою в бік слоїка з якимись білими зернятками в синюватому розчині. — Ви одержите зуби, які оновлюватимуться щодня й щогодини; зуби, які служитимуть вам усе життя без усякого втручання зубних лікарів… Згодні?

— Згодний… — зітхнув Письменник. — А це не дуже…

— Ні, не дуже боляче, — посміхнувся Дід Мороз. — Я впорскну вам чудесний Препарат, який не тільки дасть мені змогу без болю повитягати ваші зуби, а й прискорить приживлення на ваших яснах зародків зубів бобра.

— Ну, то починайте, — вже хоробріше сказав Письменник.

І недарма ж це діялося в казці: не встиг він оком моргнути, як уже в нього в роті замість прокурених і щербатих старих зубів з’явилися нові-новісінькі, аж блакитнувато-прозорі.

— Поздоровляю вас! — потис йому руку Дід Мороз. — Тільки… гм… я забув попередити про одну дрібничку: ці зуби ростимуть надзвичайно швидко. Конче необхідно, аби вони щодня стиралися б на стільки, на скільки виростають. Для цього вам доведеться… гм… запровадити в раціон харчі вищесередньої твердості…

— А які саме? — дещо занепокоївся Письменник. — Сухарі?

— Та ні… — Дід Мороз почухав потилицю. — Сухарі м’якуваті. Добре було б гризти молоденькі стовбури берези. Небагато — оцупалків зо два на день — і годі.

— А якщо я… не гризтиму? — прошепотів Письменник, приголомшений

несподіваною перспективою.

— Доведеться, — сумовито зітхнув Дід Мороз. — Інакше у вас зуби виростуть так, що ви не зможете закрити рот. Втім, не турбуйтесь: усі гризуни саме таким чином сточують собі зуби… Тирсу можна випльовувати — навряд чи її перетравить ваш шлунок…

— Я не хочу! Не хочу!.. Не хо!.. — закричав Письменник. Але то була казкова ніч: не встиг він і озирнутись, як оте самісіньке сингурантно-абревіатурне поле висмикнуло його з медичного крісла і миттю перекинуло до знайомого кабінету. Мало того, в руках у Письменника звідкілясь узялася березова палиця; він гриз її і випльовував жорству, але не встигав, бо зуби — чудесні блакитнувато-прозорі зуби — виростали з шаленою швидкістю. Ось вони вже набули такого розміру, що не стало як розкривати рот… Ось вони натиснули ще… “Зараз одірветься щелепа! — подумав Письменник. — Треба щось робити’-”

Шалений біль пронизав йому мозок… і в ту ж мить Письменник прокинувся. В роті було повно пір’я з порваної подушки, а клятий Зуб після короткого спочинку сказився ще дужче.

Чарівна ніч скінчилася, то кінчається й казка. В неї немає щасливого кінця, бо коли Письменник рано-вранці приплентався до свого товариша, професора Мороза, і попросив його свердлувати Зуб ультразвуком — професор сумно й безнадійно розвів руками.

Альфред Кавун, студент фінансово-економічного технікуму, втік у комунізм 31 грудня 1965 року о 23.15 за московським часом. Я називаю речі своїми іменами: це була не подорож у майбутнє, а саме втеча, до того ж, Альф помандрував у комунізм зайцем, на чужій Машині часу.

Мабуть, ви вже чули про винахід славетного академіка Антипротонова? Його машина — чудесна: вона будь-якої миті здатна демонтувати на атоми перше-ліпше фізичне тіло, а потім відтворити його, на ваше бажання, де завгодно і коли завгодно. Так от, саме з цієї машини й скористався Альф Кавун.

Невідомо, чи готувався Альф до втечі заздалегідь, чи зважився на неї зненацька, в стані афекту. Ясно тільки, що йому посприяв випадок, бо вночі на 1 січня біля машини Антипротонова чергував лаборант Лазер Рубінчик, близький Кавунів приятель.

Альф завітав до Рубінчика тільки-но засутеніло, і друзі негайно зустріли Новий рік за хабаровським часом, а потім вирішили супроводжувати його тріумфальний похід по країні тостами, не пропускаючи жодної годинникової смуги.

Пили, їли, співали… І все ж Альф Кавун був сумний. Ще в районі Іркутська він почав скаржитись Рубінчикові на нещасливе кохання. З наближенням до Красноярська меланхолійні інтонації в голосі окривдженого злегка поступилися ноткам мужнішим; він критикував зрадливу кохану та її батьків. А під Новосибірськом Альф дійшов непохитного висновку, що народився надто завчасно і цим завдав непоправної шкоди і собі, і суспільству.