Чтение онлайн

– Не вдмовлюсь.
– Слина гайнула сама собою.

– Гаразд, - сказав Лисиця.
– Але погодьтесь, яке вишукане й водночас недоречне поднання - назва лтературного жанру й баранина. А мж ншим, сну цла легенда. Колись давно, у старй Франц, одна юна маркза почула вд сусда за столом, що напередодн його частували чудовими епграмами. Повернувшись додому, вона наказала кухарев приготувати цю страву на вечерю. Одначе кухар виявився не з простакв, сам вигадав . Отак завдяки елементарному невгластву й великй винахдливост серед страв французько кухн з'явилась "епграма з ягняти". А ще кажуть, що невгластво шкдливе. У нашому випадку

все вдбулося якраз навпаки.

Богдан в з задоволенням. Свже морське повтря явно розпалило шалений апетит. Тейлор, покуштувавши "епграми", похвалив взявся до ростбфа. теж не вдставав.

За клька хвилин зайшли Крстн з чоловком. Неповторна, у черговй сукн, вона здавалася ще приваблившою, нж учора. хоча сьогодншня одежа зовсм закрита, ця обставина аж няк не вплинула на присутнх чоловкв, хтив погляди яких Крстн поглинала, наче сонячна батарея, з кожним кроком усе збльшуючи кльксть збрано енерг. Вд то енерг вона починала свтитися ще яскравше у гордй крас та неприступност. Це, звсно, не подобалося войовничому супутников.

Коли пара проходила повз "Дволикого", Крстн ледь помтно, майже самими очима посмхнулась. Обрала такий момент, коли обличчя не могли бачити н "законний", н присутн. лише Богдан з Тейлором крам ока загледли оте непомтне "послання".

"Що ж, - подумав Лисиця, - роги - одвчна прикраса чоловкв красивих дружин. тяжка ноша". вже вкотре згадав свою шлюбну катастрофу. Яка ж вродлива Рена! Фантастично! Правда, вона примудрилася почепити Богданов щось схоже на роги, навть не ставши дружиною. Зупинившись за крок. раптом... Лисиця прозрв. - страшенно зрадв. Зрадв уперше за весь той час, що пройшов псля "майже одруження". Зрадв, як це ранше вн умв робити у тому, докатастрофному житт, де все здавалося накшим - свтлим чистим. Чи, може, тльки здавалося?.. Зрадв вд того, що подружн життя з Реною розладналося не почавшись. Що вн лишився вльним, а роги оминули його голову. заспоконня примним теплом розлилося усм тлом. А отой маленький пстолет, що усе ще продовжував лежати на дн валзи, здався непотрбом великою дурницею, так само, втм, як сам невдалий шлюб.

– А мен все ж дивно, - почав Тейлор, коли закнчували снданок, - чому це ви не замовили морозива?

– Браво, мстере Тейлор, - з щирою радстю вдповв Лисиця.
– Ви буквально прочитали мо думки.

– Тод я замовляю дв порц, - зробив царський жест поет, нби в його жилах текла кров пращура-купця-гультпаки, - одну призову, а ншу - для себе. Мене, знате, теж потягнуло на солодощ.

Коли принесли морозиво, Богдан накинувся вдразу. Поет виршив гарненько розмшати. Але почати сти йому не дали. До них швидко наблизилась Крстн.

– Вибачте мою нахабнсть, джентльмени, - почала прохацьким тоном вона.
– Але тод, на палуб, ми не встигли як слд познайомитись. Хочу це виправити. Мене звати Крстн Брссон.

Чоловки представились.

– Тут така ситуаця..., - повела невпевнено Крстн.
– Ми з чоловком - його звати Альбер - побились об заклад. Я сказала, що домовлюся з шановним поетом про творчий вечр. Гадаю, це буде цкаво. Коли сво твори чита автор, вони наче оживають по-справжньому, стають зримшими, такими, якими вн х задумував. Ви - людина, в лтературних колах вдома. Тож багатьом навть сама присутнсть запам'ятаться надовго. Як раптовий доторк до вчного. Що скажете?
–

Крстн подивилась на Тейлора таким благальним поглядом, що навть якби вона зараз попросила його погодитись визнати себе автором "ллади" та "Одссе" потм у цьому статус провести творчий вечр в Афнах, вн все одно здався б. Та молода жнка, схоже, думала накше. для того, щоб поета дотиснути остаточно, додала:

– Альбер, ви тльки уявть, каже, що в мене нчого не вийде... Насмхаться... Я ж псля вдпочинку розпочинаю працювати репортером на чоловковому телеканал TV/AB. Вн, правда, до сих пр ще не зовсм погодився. Не врить у мене. А мен - ви навть не уявляте - настльки сильно хочеться! Просто не можу дочекатися, коли взьму мкрофон стану перед камерою. Тому - рятуйте. У першу чергу - мою вру в себе. Благаю, не вдмовте. Для мене це надзвичайно важливо.

Лисиця й Тейлор поглянули на Альбера. Той спостергав, не приховуючи посмшки. Знущально. Скептично. Це стало останньою краплею, Тейлор ршуче сказав:

– Скажть чоловков, що вн програв.

"Манекенниця" зробила рух назустрч поетов. Богданов здалося, що зараз станеться неймоврне: Крстн повисне на поетовй ши та зацлу його. Перша думка - поцкавитися у мстера поета, як у нього з фзичною формою з якою швидкстю вн бга стометрвку. Та жнка зупинилася, лише грайливо пдморгнувши чи то тльки Тейлоров, чи обом вдразу. Богдан подумав про роги. Тейлор - про сво молод роки. Неважко здогадатися, про що подумав Альбер...

Крстн розвернулася й хотла пти, але Марк почав:

Любть поетв ще живими

(Як, звсно, за що любить),

А не тод як домовини

Над ними дошка загримить...

Нма сховала домовина...

А тут його - до святих,

Та не кона вн, людина...

Любть поетв ще живих.

Красун довелося повернутися до Тейлора й послухати.

– Я подумаю, - сяйнула вона такою чарвливою усмшкою, що вд не розтануло б навть усе замерзле в Гперборейському океан. А не те що серце якогось там поета. Хай талановитого. Хай поважного.

– Я чекатиму, - знайшов силу пдграти вн.

Красуня пшла. А Тейлор нахилився до Богдана тихо прочитав:

Незчумось - як свтла вмить не стане...

Незчумось - ми вже без одеж...

Незчумось, коли для нас настане

Чарвна нч вседозволу й безмеж...

Лисиця змовницьки пдморгнув.

До зали зайшов мстер Казандзакс голосно, наче середньовчний глашатай на мськй площ, повдомив:

– Лед та джентльмени. Запрошую охочих взяти участь у кубку "Прер" з тенсу. Початок за дв години на нашому корт. Ракетки можна одержати в мене. Головний приз - великий торт-кубок, яким переможець матиме честь усх пригостити.

Пролунали схвальн вигуки й аплодисменти.

– Отже, за дв години, лед й джентльмени - повторив "глашатай" одразу ж поспшив у численних невдкладних справах.

Тим часом бля Богдана, Тейлора й Крстн, що так не встигла вдйти вд компан, з'явився "Дволикий" , подарувавши пожмакану посмшку, мовив: