Чтение онлайн

Саме так Брюно проводив ті рідкісні хвилини щастя, що випадали на його долю під час навчання в ліцеї: після початку занять сідав на сходи між поверхами, притулявся до стіни на рівній відстані між площадками і чекав, то заплющуючи, то широко розплющуючи очі. Певна річ, хтось міг пройти; тоді він буде змушений підвестися, взяти свій ранець і швидко попрямувати до класу, де вже йшов урок. Але дуже часто ніхто не з’являвся, все було так тихо й спокійно. І поволі, наче крадькома, легкими короткими кроками по східцях, що були вимощені сірим кахлем (у той час він ще не знав історії та не розбирався в фізиці), його душа починала підноситися до радості.

Тепер, звичайно,

обставини були іншими: він опинився тут за власним бажанням, взяв участь у житті центру відпочинку. Поверхом вище займалися писаниною, поверхом нижче — малювали аквареллю; ще нижче, мабуть, працюють масажисти або проводять курси холотропного дихання; під ними, певно, сформувалася група африканських танців. Людські істоти жили, дихали, намагалися дістати насолоду або поліпшити власні можливості. Це відбувалось повсюди. На всіх поверхах людські індивіди рухалися вперед чи намагались просуватися вперед у соціальному, сексуальному, професійному або космічному відношенні. Якщо користуватися найбільш поширеним виразом, усі вони «працювали над собою». Сам він поволі починав засинати; він більше нічого не просив, нічого вже не шукав, ні в чому не брав участі; повільно його дух підносився до царства небуття, до чистого екстазу неприсутності у світі. Вперше з того часу, як йому було тринадцять, Брюно відчував себе майже щасливим.

Він повернувся до свого намету і проспав три години. Прокинувшись, він знову був у повній формі, його розпирало. Сексуальна фрустрація у чоловіків викликає відчуття занепокоєння, що проявляється в сильному напруженні, яке зосередилося на рівні шлунка; здається, що сперма наче роздувається в нижній частині живота, мов спрут, чиї щупальця дотягуються до грудей. Сам орган болючий, весь час палає, з нього виділяються краплі слизу. Він не мастурбував з неділі; мабуть, це було помилкою. Останній західний міф говорить, що слід займатися сексом, що це цілком можливо — займатися сексом. Він натягнув плавки, кинув у дорожню сумку презервативи, при цьому уривчасто засміявшись. Роками він тягав із собою презервативи, і ніколи від них не було для нього користі: у будь–якому разі шльондри завжди мали їх при собі.

Пляж був ущерть заповнений здорованями в шортах і напівголими дівчатами, це вселяло великі надії. Він купив пакет чіпсів і став тинятися між відпочиваючих, поки не зупинив свій вибір на дівчині років двадцяти з розкішними персами — округлими, високими, пружними, з великими світло–брунатними кружками навколо сосків. «Добридень, — сказав він і зробив паузу; обличчя красуні стурбовано зморщилося. — Добридень, — повторив він. — Чи не могли б ви показати основні місця продажу ласощів?» — «Чого?» — буркнула вона, трохи підводячись на лікті. Тут Брюно помітив на її голові навушники; він пішов далі, активно розмахуючи руками при ходьбі, такий собі Пітер Фальк із серіалу «Коломбо». Наполягати нема сенсу: такий «двоступінчастий» замір надто важко втілити в життя.

Рухаючись кружним шляхом у напрямку моря, він намагався зберегти в пам’яті образ дівочих грудей. Раптом просто перед ним з морських хвиль вийшли троє дівчаток–підлітків; мабуть, їм було не більше чотирнадцяти. Помітивши, де лежать їхні рушники, він розстелив свій поруч, за кілька метрів; вони не звернули на нього ніякої уваги. Він швидко скинув футболку, прикрив нею стегна, повернувся на бік і дістав член. Дівчатка з незрівнянною узгодженістю разом спустили ліфчики, щоб дати грудям засмагнути. Брюно навіть не встиг доторкнутися до себе, бурхливо кінчивши у футболку. Він слабко

застогнав і горілиць відкинувся на пісок. Справу зроблено.

Аперитив у Краї Змін, як правило, проходив під музику. За весь день це був найбільш зближуючий момент. Того вечора троє хлопців били в тамтами для п’ятьох десятків курортників, які топталися на майданчику, активно розмахуючи руками. Насправді, передбачалося, що це танець врожаю, який відпрацьовувався на кількох заняттях африканських танців; за традицією через кілька годин дехто з танцюристів починав відчувати — або ж удавав, ніби відчуває, — стан трансу. В літературному, тобто застарілому, сенсі транс свідчить про надзвичайне занепокоєння, тривогу, жах перед неминучою небезпекою. «Я волію лишати ключ під дверима, ніж знову пережити такий транс» (Еміль Золя). Брюно запропонував католичці пропустити по склянці шарантського піно.

— Як тебе звуть? — спитав він.

— Софі, — відповіла вона.

— Ти не танцюєш? — знову спитав він.

— Ні, африканські танці мені не до смаку, це надто…

Що «надто»? Він розумів її збентеження. Надто примітивно? Мабуть, що ні. Надто ритмічно? Це зауваження вже межує з расизмом. Рішуче нічого не можна сказати проти цих дурнуватих африканських танців. Бідолашна Софі, вона намагалася влучно підібрати слова, щоб висловитися якомога краще. В неї гарне обличчя, чорне волосся, блакитні очі, дуже біла шкіра. В неї, мабуть, дуже маленькі, але досить чутливі груди. Певно, вона бретонка.

— Ти з Бретані? — спитав він.

— Так, із Сен–Брийока! — радісно відгукнулась вона і додала: — Проте я обожнюю бразильські танці… — Мабуть, щоб виправдати свою нездатність оцінити танці Африки.

Цього було досить, щоб вивести Брюно з рівноваги. Він шаленів од цієї ідіотської пробразильської манії. Чому Бразилія? Виходячи з того, що він про неї чув, то була гівняна країна, яку населяли фанатичні бовдури, що фанатіли від футболу та автогонок. Насильство, вбогість і корупція досягають там максимального розвитку. Якщо існує на світі огидне, найвидатніше за своєю мерзенністю місце, то це, безперечно, Бразилія.

— Софі! — у захваті вигукнув Брюно. — Я міг би вирушити у відпустку до Бразилії. Я би мотався серед фавел. У броньованому мікроавтобусі. Я милувався б маленькими восьмирічними вбивцями, які мріють стати ватажками банди, і малолітніми шльондрами, які в тринадцять років помирають від СНІДу. Так я проводив би свій ранок, а після обіду йшов би на пляж у компанії розбагатілих торговців наркотиками та сутенерами. Серед того розкутого відчайдушного життя я забув би меланхолію західної людини. Софі, твоя правда: повернувшись, я довідаюся в агенції «Нувель фронтьєр».

Якийсь час Софі мовчки дивилась на нього, її обличчя стало замисленим, між бровами намітилася складка.

Мабуть, ти багато страждав, — сумно нарешті сказала вона.

Софі! — знов вигукнув Брюно. — Знаєш, що сказав Ніцше про Шекспіра? Що ця людина, мабуть, багато страждала, щоб відчути таку потребу фати блазня. Мені Шекспір здавався дутим письменником, але ж блазень він і справді рідкісний… — Він осікся, здивовано усвідомивши, що насправді починає відчувати біль. Іноді жінки бувають такими милими; на агресивність вони відповідають розумінням, на цинізм — лагідністю. Який чоловік став би так поводитися? — Софі, мені хочеться лизнути твою кіску, — пробурмотів він з почуттям; але цього разу вона його не зрозуміла. Вона обернулася до інструктора з лиж, який лапав її зад три дні тому, й почала розмовляти з ним.