Дотик
Шрифт:
— Та невже? При мені чи до мене?
— До тебе, але не намагайся змінити тему. Зараз він запанібрата з промисловими баронами та політиками найвищих щаблів влади — «Апокаліпсис Ентерпрайз» поширило свій вплив повсюдно. Йому наверзлося на думку, що… хоча точніше було б сказати так: він потрапив під вплив досить огидної та страшної публіки.
— Якої публіки?
— Його побратимів-олігархів. Тобі ще не доводилося зустрічатися з цією жорсткою компанією, люба! Їх нічого не турбує, окрім заробляти гроші, гроші і гроші, тому вони по-свинськи поводяться
— А я й не думала, що Александр виявиться вразливим до таких поглядів, — повільно мовила Елізабет. — Він завжди пишався тим, що шляхетно поводиться зі своїми працівниками.
— То було колись, — похмуро мовила Рубі.
— Ой, Рубі, він ніколи таким не стане!
— Я не впевнена. Біда в тому, що життя стає важчим і всі бізнесові структури починають це відчувати. Серед багатіїв побутує думка, що все це — через одну книгу, яка нещодавно вийшла друком в Англії, — по-німецьки вона зветься «Дас Капітал». У ній три томи, але було перекладено лише перший, і цього цілком вистачило, щоб пустити цапа в город, якщо я правильно розумію Александра та його дружків.
— А про що ця книга? Хто її написав? — спитала Елізабет.
— Вона — про те, що називається «міжнародним соціалізмом», а її автора звуть Карл Маркс. Здається, там іще є якийсь чолов’яга, що має відношення до цієї книги, але я забула його ім’я. Як би там не було, але автор проклинає багатих, особливо — промисловців, а також щось таке, що зветься, як його… ага — капіталізм. Ідея автора полягає в тому, що багатство треба розподіляти рівномірно, щоб не було ні багатих, ні бідних.
— Не можу уявити собі, щоб так колись стало, а ти?
— Ні, люди є надто різними. У книзі йдеться, що робоча людина зазнає безсоромної експлуатації, і є заклик до соціальної революції. Робітничий рух вчепився за це вчення, як втопельник — за соломинку, і представники профспілок навіть подумують про участь у політиці.
— О Господи, — спокійно мовила Елізабет.
— Я поділяю твій настрій, Елізабет, але біда в тому, що Александр та його дружки, здається, сприймають усе це дуже серйозно.
— То все там. А тут, удома, де його справжнє місце, Александр швидко заспокоїться.
Лі був проти нових настроїв Александра. Йому не треба було вислуховувати матір, щоб дізнатися, що Александр змінився; він сам це побачив, коли вони — на превелику радість Лі — йшли від шахти до цехів, а потім — до нового заводу, де золото відокремлювалося від руди шляхом її занурення у слабкий розчин ціаніду натрію та осадження його на цинкових плитах та стружках.
По-перше, Александр постійно говорив про всесвітній занепад рівня добробуту, а по-друге, він на все дивився іншими очима, аніж раніше, — як зменшити собівартість, навіть якщо це шкодило якості та безпеці.
— Ви не можете економити на ціанідній технології, бо це стосується безпеки праці, — сказав Лі. — Ціанід натрію — смертельно токсична речовина.
— Так,
Лі закліпав очима. Александр ставився до нього зверхньо та поблажливо!
— Однаково технологія починається з чистої ціанідної солі, — мовив Лі, — тому не можна кому завгодно дозволяти розмішувати розчин. Це — робота для розумних людей з високою відповідальністю, людей, яким я збільшив платню.
— Не треба було цього робити.
Отак усе і почалося. У локомотивній майстерні було забагато робітників, бо залізні коні часто потребували ремонту, — чому Лі не вжив заходів і не автоматизував доставку вугілля до парових двигунів? — не було підстав списувати старі вугільні вагони з лінії Літгоу — Кінрос — Лі не помітив пошкодження в містку номер три, коли він по ньому проїжджав.
— Припини, Александре! — запротестував неприємно здивований Лі. — Щоб помітити це пошкодження, треба було оглянути місток знизу!
— Я відмовляюся повірити, що це тягне за собою необхідність капітального ремонту всієї споруди, — відривчасто мовив Александр. — Це зупинить залізницю на кілька тижнів.
— Не зупинить, якщо ми зробимо так, як пропонує Террі Самерс. Це займе максимум тиждень, до того ж ми можемо накопичити запас вугілля заздалегідь.
— Ти — гарний інженер, Лі, але до бізнесмена тобі ще далеко, — такий був вердикт Александра.
— У мене таке враження, що я потрапив до пазурів тигра, мамо, — сказав Лі Рубі, коли вони зустрілися того дня за чаркою.
— Невже він такий поганий, мій котику?
— Дуже поганий. — Лі взяв шотландського віскі замість хересу і пив, не розбавляючи. — Я знаю, що я не такий досвідчений, як він, але я не згоден з тим, що марно витратив гроші, як каже Александр. Раптом безпека праці стала неважливою. Я б іще якось погодився з цим, якби таке ставлення не загрожувало життю наших працівників, але ж воно загрожує, мамо, загрожує!
— А він — основний тримач акцій, — мовила Рубі. — От лайно.
— Та отож, — розсміявся Лі і налив собі другу порцію віскі. — Я сам тепер по вуха в лайні. На очисних спорудах терміново треба було здійснити певні роботи, на проведення яких я дав добро, а тепер мені кажуть, що це непотрібно. Я ніколи не думав про Александра як про скупого шотландця, скільки його знав, але саме ним він зараз і став.
— Це тому, що він наслухався поганих порад за кордоном. Він керується порадами людей, які удавляться за шилінг, якщо це означатиме економію фартинга на кожній сотні фунтів. Чорт! — скрикнула Рубі, підскакуючи на ноги. — Ми маємо величезні прибутки, Лі! Наші додаткові витрати — це ніщо у порівнянні з тим, що ми заробляємо, і не треба виплачувати дивіденди власникам акцій — їх лише треба ділити між чотирма засновниками-партнерами. Ніхто з нас не скаржився. А на що нам скаржитися, заради Бога? — Вона теж потягнулася до віскі. — Що ж, доведеться сказати йому на наступному зібранні правління, що ми не схвалюємо такий підхід.