Чтение онлайн

— Але зараз ви вже не відчуваєте такої сильної огиди, еге ж?

— Напевно, ні. Навпаки: я вмираю від цікавості: а як це — керувати борделем?

— Тут потрібно набагато більше вміння, аніж те, з яким уряд керує країною. Іноді потрібен батіг, це допомагає.

Вони вмостилися поряд на софі, не звертаючи уваги на прискіпливі погляди гостей; а тим часом місіс Євфронія Вілкінс, дружина преподобного Пітера Вілкінса з англіканської церкви в Кінросі, скористалася відсутністю Рубі та Елізабет, щоб ознайомити леді Робінсон, місіс Робертсон та інших дам з минулою і теперішньою історією

Рубі. Після цієї розповіді місіс Робертсон стало зле, і вона попрохала негайно принести їй нюхальної солі, а леді Робінсон була вкрай заінтригована і ошелешена.

Обтяжена компанією занудливої та бляклої дружини одного з членів кабінету міністрів, Констанція Дьюї з заздрістю поглядала на Елізабет і Рубі. «Хто б міг таке передбачити?» — спитала вона саму себе і посміхнулася, чуючи позаду себе причитання, докори та побивання. Елізабет і Рубі вирішили потоваришувати! Бідний, бідний Александр! Та він просто сказиться від злості! Так йому й треба за те, що він ізолював цю бідну дитину і позбавив її можливості спілкування.

Коли з їдальні припленталися чоловіки, оточені сигарним димом та випарами портвейну, Елізабет підвелася, дивуючись, чому Александр виглядає таким самовдоволеним, а прем’єр Робертсон — таким засмученим.

— Я чула, Рубі, що ви прекрасно граєте і співаєте, — мовила вона. — Чи не зробите ви нам сьогодні честь?

— Ну звичайно ж, — відповіла Рубі, не виказуючи анітрохи обов’язкової в таких випадках сором’язливості. — Як стосовно Бетговена та кількох арій Глюка, а на десерт — Стивена Фостера?

Елізабет провела її до великого фортепіано і підсунула також стілець для себе, щоб сісти поруч.

Ховаючи очі, Александр вибрав місце поруч із Констанцією, якій вдалося втекти від занудливої жіночки, коли поприходили чоловіки. Чарльз Дьюї сів з протилежного боку.

— Вони вподобали одна одну, як качки — воду, — досить гучно зауважила Констанція, коли Рубі почала грати «Апасіонату». — Добре, що виразно видно вагітність вашої дружини, Александре, інакше люди могли б подумати, що у вас любов на трьох.

— Констанціє, що ти таке кажеш?! — перелякано пискнув Чарльз.

— Цить! — зашипіла на нього дружина.

Александр блиснув на Констанцію схвальною посмішкою, очі його заіскрилися, і він заповзято слухав бравурну гру, задоволення від якої лише посилювалося завдяки ошелешеним виразам на обличчях деяких жінок. Навіть у Лондоні та Парижі не доводилося їм чути кращого виконання.

Покінчивши з аріями та сонатами, Рубі почала грати та співати популярних пісень, а Елізабет захоплено спостерігала за нею і слухала. «Якою ж несправедливою буває інколи доля! Цій жінці судилося стати герцогинею — не менше. Я часто думала про одинадцятирічну дівчину, зґвалтовану власним братом, і дуже співчувала їй попри свою упередженість до неї. Але тепер я по-справжньому розумію, яким несправедливим може бути життя! О Рубі, мені так шкода!»

Помітивши, що Елізабет дуже болять напухлі ноги в тісних туфлях, Рубі раптом припинила гру.

— Мені хочеться покурити, — сказала вона і запалила сигару.

Такий демарш супроводжувався охами та ахами жіночої частини запрошених, але Рубі помітила явне задоволення на обличчі

Констанції, і це допомогло їй розкурити маленьку чорну сигару як нічого не було, наче це цілком природно та нормально, коли жінка курить.

«Рубі, я хочу узнати тебе ближче! Тепер ми обов’язково зустрічатимемося на всіх прийомах, влаштовуваних компанією „Апокаліпсис“».

Владним жестом Рубі підізвала Александра до фортепіано, і він підійшов з виразом, який неначе промовляв присутнім, що всяка дружина та коханка завжди мусять бути в найгарніших стосунках одна з одною.

— Елізабет уже час спати, Александре, — сказала Рубі. — Відведи її нагору і вклади в ліжко.

Елізабет нахилилася, поцілувала Рубі в щоку, а потім вийшла з кімнати під руку зі своїм чоловіком. Тим часом Рубі поновила гру та співи.

— Чому ти не сказав мені, яка вона гарна?

— А ти повірила б мені, Елізабет?

— Ні.

Джейд і Перлина вже чекали на них, але Елізабет на хвилину затримала Александра, поклавши руку йому на плече.

— Коли народиться моя дитина, Александре, я виходитиму в місто кожного разу, коли мені захочеться, — мовила вона, високо піднявши підборіддя. — І я маю намір часто зустрічатися з Рубі.

На його обличчі з’явився стомлений і знуджений вираз.

— Як хочеш, моя люба. А зараз — іди спати.

Лікар-гінеколог з Сіднея уважно оглянув Елізабет, а потім викликав до спальні Александра.

— Ви обоє маєте почути те, що я скажу, — почав він серйозним, але діловитим голосом. — Місіс Кінрос, ви страждаєте на прееклампсію [1] — дуже небезпечну хворобу.

— Дуже небезпечну? — ошелешено перепитав Александр.

— Так. Я не бачу підстав применшувати її небезпеку ані для моєї пацієнтки, ані для її чоловіка, — відверто заявив сер Едвард Вайлер. — Якби я зміг привезти з собою свої прилади, то міг би поставити діагноз більш точно, а також, наприклад, виміряти швидкість циркуляції вашої крові, місіс Кінрос, за допомогою реометра. Однак я і без цього заявляю з усією відповідальністю, що ваш стан може призвести до ускладнення, яке зазвичай має фатальні наслідки. — При цьому лікар помітив, що пацієнтка сприйняла цю новину без особливих емоцій, тоді як очі її чоловіка сповнилися жахом. — Ускладнення ці пов’язані з хворобою нирок — таке часто буває під час вагітності, а особливо першої.

— А яку, якщо точно, функцію виконують нирки? — спитався Александр, і обличчя його зблідло.

— Вони фільтрують тілесні рідини та виводять токсичні речовини з сечею. Тому можна зі стовідсотковою впевненістю припустити, що між місіс Кінрос та дитиною в її череві відсутня гармонія. Напевне, вона не в змозі впоратися з токсичними відходами дитини і ті отруюють її організм.

— А що таке загальний токсикоз? — поцікавився Александр, нервово походжаючи кімнатою. — Як дізнатися, коли він почнеться?