Чтение онлайн

єАлександр та Нелл провели в Сіднеї два напружені тижні. Вони знайшли сорокарічний будинок на Гліб-Пойнт-роуд, неподалік пристанища Нелл, і вирішили, що він підійде. Збудований з отинькованого пісковця, він був досить просторий, щоб з комфортом вмістити Анну та шість наглядачок, плюс кухаря, прачку та двох прибиральниць. Завдяки тому що цей будинок стояв на ділянці з акр завбільшки, Александр наказав спорудити прогулянковий майданчик, безпосередньо прилеглий до кімнати Анни, від якої його відділяли одні двері.

Важче було знайти підходящих наглядачок. Александр і Нелл разом проводили з ними співбесіди; Нелл була такою прискіпливою, що навіть принюхувалася до подиху кожної претендентки. Запах часнику мав так само важливе значення, як і запах алкоголю, пояснила Нелл

ошелешеному Александру.

— Наші студенти їли часник, якщо за день до лекцій були на гулянці, — пояснила вона.

Александру сподобалася одна весела, з очевидною материнською жилкою жінка, але Нелл уперлася і наполягала на суворій жінці з волосинами на підборідді та окулярами на кінчику носа.

— Та вона ж як лінкор, що мчить на всіх парах! — вигукнув Александр. — Це ж вогнедишний дракон, Нелл!

— Дійсно, тату, але нам потрібна саме така начальниця. Нехай добрі жінки квокчуть та сюсюкають біля Анни скільки їм заманеться, а сувора жінка нехай ними командує. Міс Гарботл — гарна людина, вона не зловживатиме своєю владою, але буде наполягати, щоб усі працювали чітко й злагоджено, як команда на лінкорі. Або зграя вогнедишних драконів.

А у квітні, коли все було підготовлено, накачану заспокійливими засобами Анну перевезли до її нового будинку в районі Гліб. Плакали тільки Елізабет, Рубі та місіс Сартіс. Аннина донька Доллі була надто занятою тим, що вивчала навколишній світ, Александр знову подався за кордон, а Нелл повернулася до університету, щоб вивчати інженерну справу.

Рік, проведений у Бірмі, подарував Лі рубіни та сапфіри, а також той важливий факт, що нафта тут виходила на поверхню. Однак її використовували тільки для виробництва гасу після того, як вона здійснювала важку та виснажливу подорож з пагорбів у глиняних глеках. Рік у Тибеті не подарував діамантів, але дав духовні багатства, набагато цінніші за індійські брильянти. А рік, коли він гостував у колишніх співучнів в Індії, почався з пошуку діамантів, який згодом перетворився на дещо більш корисне для людей магараджі. Виробництво заліза з нечувано багатих родовищ руди стримувалося технологією виплавляння, яка не змінювалася тисячоліттями і залежала від деревного вугілля, дефіцитного через активне вирубування дерев. Фінансуючи нову технологію на кошти з продажу марганцю, Лі привозив вугілля з Бенгалу і поставив своє панівне становище на міцне промислове підґрунтя. Коли деякі раджі, що були під владою англійської корони, висловили невдоволення таким нахабством, Лі відповів їм, що він — просто слуга магараджі, що магараджа і досі править (хоча й зі згоди англійців), тож чим вони незадоволені? Він був певен, що імператриця Індії матиме свою частку.

Після цього Лі похапцем подався до Персії, щоб зустрітися зі своїми старими співучнями, Алі та Хусейном, двома синами шаха Насреддіна, який правив зі свого Павичевого Трону майже півстоліття, і цей ювілей мав святкуватися 1896 року.

Цікавість погнала Лі до гір Ельбурс, де він хотів на власні очі побачити криниці з нафтою та смоляні копальні, про які розповідав йому Александр. Вони і досі там були, і досі їх ніхто не розробляв.

Мандруючи на своєму арабському коні, він блукав поглядом по непривітній та гористій місцевості. Лі виявив, що «Ельбурс» є хибною назвою, яку дали європейські географи всім гірським кряжам в Західній Персії; справжній же Ельбурс лежав довкола Тегерана — високі піки, вкриті вічними снігами. А те, на що він зараз дивився, — то були гори. Просто гори без назви.

Нафтопровід до Перської затоки… Одна свердловина на п’ять акрів… Та це ж — спосіб для Персії розплатитися зі своїм величезним боргом, а йому — заробити власні статки і збагатитися! Нафта знаходила дедалі ширше застосування: мастильні оливи, гас, парафін, смола кращої якості, аніж вугільна, вазелін, анілінові барвники та інші хімікати — а також пальне для нового

двигуна, який перетворював його на горючу суміш з такою ефективністю, яка паровим двигунам і не снилася. Хіба ж не казав йому магараджа, що штучне індиго нищило індійський експорт природного барвника індиго?

Добре поміркувавши і дійшовши висновку, Лі повернувся до Тегерана і попросив аудієнції в шаха.

— Іран має велике багатство — нафту, — сказав він, уживши перську її назву; його фарсі вже була настільки досконалою, що він міг обходитися без перекладача. — Але не має місцевої технології та знань, щоб цим багатством скористатися. Я маю такі знання і достатньо коштів, щоб експлуатувати родовища нафти. Я дуже хотів би отримати дозвіл на цю діяльність в обмін на угоду, що забезпечуватиме мені п’ятдесят відсотків прибутку плюс компенсацію тих коштів, які я вкладу в устаткування та механізми.

Йому було важко говорити мовою, яка не мала технічних термінів, і Алі та Хусейн допомагали йому, де могли.

Розмову слухав іще один чоловік: потенційний нащадок Насреддіна — Музафаруддін. Він служив губернатором Азербайджану, перської провінції, яка межувала з Кавказом і була постійно на ножах з турками та росіянами. Через швидкий розвиток Баку як джерела нафти для Росії Музафаруддін виявив неабияку зацікавленість. Він також дуже переймався тим, щоб Іран не виштовхнули на узбіччя в перегонах за контроль території, на якій — чи у якій — можуть бути знайдені поклади цінних ресурсів. Для родини шаха Лі був відносно нешкідливим варіантом, бо не мав територіальних претензій або інших мотивів, аніж служіння Мамоні. Мамона — це вони розуміли. З Мамоною вони могли впоратися. Старий шах впав у летаргію виконавчої влади, обплутаної системою привілеїв та повноважень, які надто часто призводили до того, що на керівних посадах опинялися не ті люди, що треба. Та Музафаруддіну лише щойно виповнилося сорок, а та хвороба, яка зрештою його доконала, ще не встигла розвинутися. Його непокоїли не турки, а росіяни, які завжди плели інтриги, щоби мати вихід до океанів на дурняк: не пробиваючись через чужі моря та не ведучи жорстоких морських битв. У цьому сенсі Іран був для них бажаною здобиччю…

Тож після кількох місяців пробивання своїх інтересів Лі Костеван нарешті отримав право видобувати нафту в Західній Персії на площі у двісті п’ятдесят тисяч квадратних миль. Нафту треба було видобувати і качати, а для цього знадобилося найняти невдоволених «диких» бурильників в Америці, закупити сучасне бурове устаткування, де до зубчастих бурів для їх охолодження подавалася вода під тиском, а також установити парові двигуни для забезпечення машинерії енергією.

Численними були його труднощі, і всі вони не мали стосунку до техніки. Йому довелося звикати до безперервного ескорту з цілого батальйону солдат, бо гори кишіли неприборканими племенами, які не корилися владі Тегерана; жахливі перепади висот перетворювали на кошмар спорудження навіть елементарних доріг; залізничного сполучення як такого майже не існувало; а найгіршим було те, що у країні відчувався страшенний дефіцит горючого пального — як вугілля, так і дров.

Тому Лі вирішив почати з того, що було практично здійсненним у тих конкретних умовах. Свої перші свердловини він обмежив Ларістаном, де залізниця поєднувала місто Лар із Перською затокою і де навколо Лара були поклади вугілля. Невдовзі він виявив, що його дикі бурильники теж мали підкріплений величезним досвідом нюх на нафту. Лі слухав їх з величезною увагою і набував практичного досвіду, яким підкріплював свій диплом з геології, отриманий в Единбурзі. Він швидко збагнув, що нафтопровід є нереалістичним проектом, однаково що «глюком» під час куріння опіуму, але нафту можна було перевозити цистернами залізницею, до того ж британці патрулювали Перську затоку, вважаючи її своїми водами. Портові споруди були примітивними, морських танкерів — обмаль. Та Лі не розчаровувався: упевнений, що попит на нафту зростатиме з кожним роком, він напружено працював над тим, щоб забезпечити іранській нафті комерційний успіх. На його щастя, шах та його уряд були такими бідними, що дохід у 10 000 фунтів був для них астрономічною сумою.