Чтение онлайн

В митрополита дрижали руки, коли підняв він золотий вінець, щоб покласти на голову Ярославові. Досі не знати було простим смертним, звідки беруться імператорські корони. Вони існували мовби завжди, переходили в спадок разом з цілими

імперіями. Візантійські імператори привезли вінці з Риму, німецький імператор здійняв корону з мертвого Карла Великого, відкривши його гробницю в Аахені, польський Болеслав одержав корону від папи римського. Ярослав не став ждати, поки хтось пришле йому вінець: звелів своїм майстрам викувати з руського золота, і ось митрополит чинив мало не святотатство, але не міг опиратися княжій волі, тішачи себе надією, що, кому треба, легко може змаловажити кесарство Ярославове і звати його по-старому князем.

Він наклав на князя вінець, пробурмотів благословення і необхідні при цьому слова: «Вінчається на кесаря землі Руської раб божий Георгій, рекомий Ярослав», але мало хто тямив по-ромейському, тому в молитві, яку відраву ж сотворено слов'янською мовою, многажди повторювано слово «кесар», щоб запало воно віднині в голови киян і, можливо, швидше розійшлося по всіх усюдах.

Після молитви коронований Ярослав урочисто відведений був од вівтаря до наготовленого поблизу трону. Дав єпископам поцілунок миру, сів на троні, простягнув руку для поцілунку княгині

Ірині, яка після того сіла поряд на нижчому стільці, вся церква заспівала «Господи, помилуй!», і розпочався великий молебень. Згодом мало бути велике пирування кесаря з дружиною і людьми знатними, мав би вважати Ярослав той день найщасли-вішим у своєму житті, але добре відав, що, хоч як називайся, не сягає твоє могуття повсюдно, в перепони, не уникнути гіркоти поразок.

Без нього виросла в Шуйці його донька, про яку й не знав нічого, не захотіла показати йому Шуйця Ярослави, коли ж спробував застосувати владу і силу, втекла дівчина і щезла з Новгорода. Те саме повторилося в Києві. Ось де межа влади: вільна людина.

Вже кесарем віддав веління: знайти і поставити перед його очі. Поки ж триватиме розшук, ніхто сій дівчині не повинен дати ні хліба на дорогу, ні води від спраги, ні вогню для зігріт-тя, ні кия від псів.

І почалася погоня по всіх усюдах, по всій землі.

І втікала Ярослава полями, лісами, крилася в пущах і на болотах. І не наздогнали. Втекла. Заховалася між людьми. Народила сина від Сивоока… І, син його-серед нас. Завжди з його талантом і горінням душі. І диво це ніколи не кінчається і не переводиться.

м. Київ 1962-1968 pp.