Чумак

Як помер

наш батько, – нехай йому земля пером! – оставив нам дев'ять пар волів полових, хороших. Нас було три брати; я – найменший, хлопчиком після батька остався. Середній одруживсь і покинув чумацтво. Мати дуже просила: «Покинь, сину, чумакувати; я тепер нещаслива у світі, – хоч ти мене трохи розважатимеш…» Да таки й плохий він був, частенько слабував.

Стали ми з старшим братом чумакувати. Грицько був парубок високий, чорнявий, кароокий, парубок – як орел. От стали чумакувати… Я вже й старий, уже дочка к осені рушники готує, а ще й тепер мені так і сниться: широкий степ безкраїй, стелеться шлях, ідуть наші круторогі, риплять вози, а місяць світить…

Конец ознакомительного фрагмента.